Название: Мрія метелика
Автор: Лия Щеглова
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современные любовные романы
isbn: 978-617-12-6861-6
isbn:
Весь тиждень, ідучи на роботу й повертаючись додому, оглядаюся в спробі виявити, чи слідкує хтось за мною. Його фантастична обізнаність в усіх моїх справах, починаючи з місця моєї роботи й завершуючи місячними, напружує. Як би то можна було все дізнатися, не стежачи? А головне: навіщо аж настільки?
Бо я тепер його навіки? Іграшка-забавка? На вихідні брати? Перевіряв, чи раптом ще з кимось не зустрічаюся?
Нічого підозрілого я не помічаю. Просто люди – кожне поспішає у своїх справах, нікому до мене нема діла. Певно, це добре? Я не знаю. Я збентежена всім тим. Думки весь час лише про нього. Якщо не тривожні, то згадуються сцени кохання. Мама скрушно зітхає, але поки що мовчить, не втручається. Та я ж бачу, що їй не дуже подобається те, що коїться зі мною. Упізнає себе в мені? Напевно, що так.
Та я все ж переконалася в тому, що він за мною стежить. І сталося це зовсім неочікувано.
Якось, повертаючись з роботи додому, зустріла Катю. Ми давно не бачились, обмінювалися есемесками, трохи спілкувалися телефоном. В обох цейтнот – захист, пошук роботи, співбесіди та ще купа всього. А тут вражень море, хочеться про все дізнатися, розповісти. Домовляємося з нею про зустріч у піцерії за кілька годин, саме неподалік є одна непогана, і біжимо по домівках. Готую вечерю, щоб мама могла поїсти, повернувшись з роботи, швиденько приймаю душ, перевдягаюся, телефоную мамі, що піду на зустріч із Катериною, і йду.
Потім, згадуючи події того вечора, я так і не змогла збагнути: той хлопець уже сидів неподалік від нас, коли ми прийшли, чи підійшов пізніше. Ми з Катею замовили собі салатів, млинців і великий чайник обліпихового чаю. Сіли за столиком на вулиці, розповідаємо одна одній новини. І було нам доволі комфортно. Спека вже спала, сонце зайшло за найближчий будинок, вітерець легесенько, наче граючись, розвівав наше волосся. Саме тут, услід за іншими своїми новинами, я розповіла подрузі про свого фантастичного коханця. Власне, вона була єдиною, окрім мами, кому я про нього взагалі розповіла.
– Це так не схоже на тебе! – зауважує вона.
Я знаю. Саме це мене й лякає. То наче якась друга я. Та, якої ніколи не знала, навіть не уявляла про її існування.
– А я, здається, заміж виходжу…
– Господи, Катю, і ти мовчала стільки часу? Та ти ж мала найперше це мені розповісти! За Олексія? А чому здається?
Двох хлопців, які занадто голосно сміялися й розмахували руками, я в цей час уже помітила. Вони були ще далеко, і взагалі я не розумію, навіщо б мені звертати на них увагу. Катя ще розповідала, і я навіть слухала й відповідала їй, але ті хлопці вже бентежили мене.
– Правда, звісно! Я рада, за вас, щиро рада й залюбки…
– Дівчата, а можна ми з вами познайомимося?
Ішли повз, та вирішили не йти повз. Ми з Катею не встигли й рота розтулити, аби бодай щось відповісти, як хлопці – вони таки були СКАЧАТЬ