Мрія метелика. Лия Щеглова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що не варто світитися з іншим хлопцем, якщо він уже очікує десь поблизу? До того ж не можна забувати про шпика. Та переконати Івана не було сил. Металевого «ауді» дорогою я не примітила й навіть малодушно зраділа, що все закінчилося так просто. Не відповіла на кілька телефонних дзвінків – і все, вільна людина.

      Та вдома на мене чекав сюрприз.

      Розділ 6

      Інколи серце бачить те, що очам не видно

      Незважаючи на мої протести, Іван провів мене не лише до зупинки, а й поїхав зі мною додому.

      – Я хочу переконатися, що ти нормально доїдеш. Навіть не заперечуй, не відпущу тебе саму!

      По дорозі намагається якось розвіяти мене. Розповідає про кумедні ситуації на роботі. У нього виходить не так майстерно, як в Ольги. Я розгублено відповідаю на якісь його фрази. Безбарвна бесіда ні про що. Уже біля під’їзду рішуче зупиняю його.

      – Тобі краще не заходити туди.

      На щастя, він не наполягає.

      – Ти красива, – каже мені натомість.

      Яка б то дівчина не усміхнулася у відповідь? І я не виняток. Усмішка мимоволі з’являється на обличчі. Прощаюся з хлопцем, так і заходжу до квартири з усмішкою на вустах, яка кам’яніє, щойно я опиняюся всередині.

      На письмовому столі стоїть кошик із квітами.

      Волошки й ромашки. Побачила їх, і по моїй спині побіг холод.

      Як?

      Мама ще на роботі, ми разом із нею вийшли вранці. Яким чином квіти опинилися у квартирі? Обертаюся, щоб переконатися, що в кімнаті нікого немає. Підбігаю до дверей. Зачиняю їх на обидва замки та додаткову клямку – так, щоб з того боку відімкнути ключем було неможливо. Повертаюся до столу. У квітах лежить записка. Розгортаю її. Невеличкі літери, майже кожна на відстані одна від іншої, при цьому нечіткі. Доводиться вчитуватися, щоб розібратися, що ж саме там написано.

      Що про таке кажуть? Роздільні нечіткі літери – ознака людини, що прагне в усьому бути першою, яка не рахується з думкою інших людей. О, так, це точно про нього!

      «У нас плани на вихідні. Я чекаю під під’їздом. Виходь хутчіше».

      Ну от! Що я казала? Яке йому діло до моїх планів?! Ненавиджу вже це його «хутчіше»! Чому він узагалі вирішив, що я бігтиму до нього, щойно покличе!

      Підхожу до вікна. Обережно прибираю тюль. Виглядаю. Його машина справді стоїть під вікнами. Щойно ж нікого не було! Він що, матеріалізується з повітря?! Серце починає несамовито калатати. У скронях стукотить. Головний біль, що наче минув від таблетки, знов почав наростати.

      Треба просто заспокоїтися. Має бути пояснення того, як квіти опинилися в кімнаті. Мама вже повернулася з роботи, а тепер кудись пішла? Точно! Інакше й бути не може. Не привид же він, щоб крізь стіни ходити! Та й чому я так нервую? Адже не потягне він мене силою?!

      Головне: тримати себе в руках! Я просто не вийду до нього. Можу вдати, що не побачила його дурної записки. Та врешті-решт, маю ж я право відмовитися від побачення!

      Від такої думки полегшало. Я встромила назад СКАЧАТЬ