Мрія метелика. Лия Щеглова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Я не розумію, як можна було дізнатися? Невже мама розповіла? Коли б то вона встигла? Та раптом згадую, що питань було декілька, і квіти не є основним. Увагу відвертає.

      – Я не піду з вами.

      Слова ледве даються. Промовивши, я навіть сама не вірю, що сказала це йому. Дивиться на мене – пильно, не відводячи очей. Вони в нього чорні, наче ніч. Відьмак! Це точно! Нізащо, ніколи не запрошу його у свою домівку – зауважую це для самої себе ще раз!

      – Ми не можемо спілкуватися отак, стоячи в цьому страшнючому місці, – обводить поглядом наш комунальний коридор.

      Фактично ми з ним стоїмо в темряві. Коридор доволі довгий, а одна-єдина тьмяна лампочка горить у ньому біля вхідних дверей. Ще й стіни пофарбовані в темно-синій колір. Тож цілком можна зрозуміти його небажання вести бесіду тут. Він-бо однозначно звик до інших умов. Упевнений у собі, здається, і думки не припускає, що я таки відмовлюся.

      – Вдягнися й поговоримо деінде.

      – Я нікуди з вами не піду! Чуєте мене?

      Витримує паузу, водночас ретельно вивчає моє обличчя. Мені здається, що я фізично відчуваю, як він читає кожну мою думку. Намагаюся зосередитися на тому, чого хочеться мені. Не можна давати слабину. Ми не підходимо одне одному. Ми ж із різних світів! Такі ніколи не перетинаються! Наші стосунки – то суцільна помилка!

      – Ти маєш надзвичайно спокусливий вигляд у самій футболці, – він промовляє зовсім не те, до чого внутрішньо готувалась я.

      Схоплююся – виявляється, футболка з’їхала, повністю оголивши плече. Квапливо натягую її назад і аж тепер усвідомлюю, що стою перед ним, вважай, гола. У трусиках та футболці, що ледь їх приховує. Чорт забирай! Це ж треба було ось так вискочити до нього!

      – Це резонує з твоїми словами, – продовжує він. – Я тобі не вірю. Ти не цього прагнеш насправді. А знаєш, чого прагну я?

      Простягає руку, торкається моєї щоки, і я заплющую очі від насолоди. Він сто разів має рацію, із самого лише його погляду я розумію, що хочу до нього, що всі мої міркування та доводи самій собі були смішними й марними, що варто йому торкнутися мене – і я здатна йти за ним хоч на край світу.

      Нічого не змінилося…

      Це неймовірно! А головне: він справді розуміє всі мої відчуття. Читає мене, наче відкриту книгу.

      Та ось відкриваються сусідські двері. Ксанка. У руках пакунок із картоплею, цибулею, морквою та іншими продуктами. Іде готувати вечерю. За нею зграйкою пташок її дівчатка. Чоловік прибирає руку, чекає, поки вони пройдуть. Я вітаюсь із сусідкою. Менш стримані дівчатка відверто розглядають незнайомця.

      – Він житиме з тобою? – надивившись на чоловіка й обернувшись до мене, безцеремонно запитує наймолодша Янка.

      Ксана випереджає мене з відповіддю:

      – Тобі яке діло? Марш на кухню, мерщій!

      Яна ображено хитає голівкою й додає темпу. За кілька секунд уся компанія зникає за поворотом, а потім звідти виглядає та ж Янка. У мене на губах грає усмішка. Обличчя чоловіка також СКАЧАТЬ