Обре, сховайся добре!. Костянтин Когтянц

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ цей… З Давидовою пращею… То я ще не поспішаю до пекла.

      – І ще. – Адам Перший відкашлявся. – Собаку теж убито. А другого пса не було, по слідах бачу.

      – Ну то й що? – Білий посміхнувся – і зразу ж його посмішку наче ганчіркою стерло. Зрозумів, що…

      «Ми взнали про хутір, бо тут вив собака. Але єдиний пес уже давно неживий».

      – Хрест святий, оружіє на диявола!

      – Оце вчасно сказано, – і собі перехрестився Барило.

* * *

      Ніхто, звісно, і не хотів спати. Який тут сон.

      – Очуняв, тебе зве.

      Драгон підійшов до Боярина.

      – Слухай уважно. Це підтвердження.

      «Підтвердження чого?»

      – Я тобі казав, що їх троє. Чаклунів ворожих. Один дуже далеко, живий буду – знайдемо. Другий у війську польському – дістати важко. Але третій був у Красному, навіть у замку був. Ворожив ізсередини. Тепер я точно знаю – цей Юда сам із Красного або із сіл навколишніх. Увечері я відчув смерть двох наших – ми таке завжди знаємо. То були оцей дід та дівчинка. Дід, на жаль, слабкий – слабший за Богуна, онука могла у щось значне вирости. Але головне не це… Вони ж усіх тут знали, мали здогадатися, хто зрадив, звабив своїх.

      – Чому тоді тільки тепер? Чому не зразу їх убили?

      – Не знаю. Може, Юда думав, що ляхи назавжди прийшли і боятися нічого. А тепер засумнівався.

      Драгонові теж спадало на думку, що ляхи по-дурному марнують час: замість того, щоб іти на Вінницю, вони грабували Брацлавщину, даючи Богунові час зібрати військо, харчі, побудувати нові укріплення. Та й гетьман не спить, мабуть, інші полки вже рушають на допомогу. Отож можливо, що через півмісяця-місяць до Красного повернуться козаки.

      – Може, ще щось, у нього спитаємо. Але – про всяк випадок – пам’ятай: він із цих місць. І кинь свої жарти з люлькою – просто накажи ґноту, щоб горів.

      Драгон так і зробив, коли прийшла його черга йти вартувати. І ще роздвоєним кінцем шомпола витяг кулю, а натомість запхав до дула шматок змащеної салом ганчірки, в якій було загорнуто кілька вухналів.[36] Не знаючи, що він до скону картатиме себе за цю помилку, Кирин вважав, що у такій темряві все одно можна стріляти тільки зблизька, а раз так, то вухналі страшніші.

      Знову повторювалося те ж саме, що вдень, – якась невиразна тривога, неначе хтось є поблизу – але не людина.

      «Отче наш… А чаклунство – гріх… Але ж я майже не чаклував, це Боярин! – Ось так і стають Юдами, хлопче».

      Щось підкрадалося. Щось було вже близько. Складність становища, в яке потрапив Драгон, полягала в тому, що поночі постріл засліпив би його самого. Драгон вирішив повторити прийом, який йому показував батько, – щоправда, досі Киринові ця штука ніколи не вдавалася. Але тепер він міг заприсягтися, що знає місце, де ховається ворог.

      Він заплющив очі, натягнув на самісінький ніс шапку, неначе збирався спати на чатах, навів рушницю – і вистрелив. Тільки батько стріляв на слух, а Драгон – на відчуття.

      І зразу ж рвонув убік, рятуючись від кулі у відповідь.

      Проте замість шматка оловаСКАЧАТЬ