Обре, сховайся добре!. Костянтин Когтянц

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Найманець, якому Польща не батьківщина, – це все ж таки інша річ.

* * *

      – Сідай, Бо…

      – Боярином на Січі прозвали. Усі інші імена, Іване, забудь.

      – Уже забув, – засміявся полковник, який, до речі, виглядав юнаком. Він і справді був молодший, ніж інші полковники, але все ж таки не настільки.

      – І ти, козаче, сідай.

      – Дякую, пане полковнику…

      – Забудь «пана», пани у Варшаві.

      Драгон напружився. Неначе і добрий Богун, неначе і простий хлопець, але… Ходив він під булавою Богуна… Але якщо пошле тебе цей полковник (усе таким самим веселим тоном) до сатани в пекло, то треба не йти, а бігти. І боронь тебе Боже сказати, що не знаєш дороги.

      Кирин згадав, як їх затримали ще досить далеко від Вінниці і везли до міста – обеззброєних, зв'язаних, із лантухами на головах. А козаки, що супроводжували, весь час мовчали, як без'язикі.

      – Вчасно приїхав, Боярине.

      Той лише похитав головою.

      – Тиждень тому в Красному – оце було би вчасно!

      – Ну й що б ти там міг зробити? Загинув би, як усі.

      – Hi. – Така сила була у голосі Боярина, що Богун аж здригнувся. І не зразу здобувся на відповідь.

      – Не перебільшуй. Зачарувати все польське військо…

      Боярин тільки рукою махнув – мовляв, до чого тут поляки.

      – Ти мені краще скажи, чому непогана фортеця, з трьома тисячами козаків, з кращим полковником, з арматою[13] – і за два дні впала?

      – Це війна…

      Драгон ладен був заприсягтися, що Богун намагається ухилитися від чогось неприємного. І, мабуть, не він один так думав.

      – Не крути, Іване! А то підведусь і поїду!

      Слова «Дідька лисого ти кудись поїдеш без мого дозволу» просто аж світилися в Богуна на обличчі, але, мабуть, псувати відносини з Боярином він не бажав, отож з явною нехіттю почав пояснювати:

      – Прискакав тут до мене один… Ляхи його не чіпали, бо каліка з дитинства…

      Драгона неначе обпекло чимось: недарма прискакав цей каліка! Богун шпега тримав у Красному! На своїй, козацькій землі! Мало, що на своїй – глухі, мабуть, і ті чули про дружбу Івана з Данилом – дружбу попри різницю у віці.

      «А може, так і треба?»

      – Ну… Нечай випив…

      – На Бога, Іване! Вони були у поході!

      За ковток горілки у поході – смерть. Старий, залізний козачий закон.[14]

      – Ну…

      – Не нукай, полковнику. Краще скажи, що б ти сам зробив із сотником, який би напився, знаючи, що поляки поряд?

      «А нічого! – раптом весело подумав Драгон. – Немає у нього таких сотників!»

      – Вартові також понапивалися?

      – Ні… Але, як побачили, яким шляхом підходить військо, вирішили, що це свої. Бо…

      – Скільки?

      – Чого – скільки?

      – Скільки СКАЧАТЬ