Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Полтаву, одне з невеликих українських міст, у якому стояли росіяни.

      Оскільки росіяни підступали дедалі ближче до шведів і раз по раз пробували допомогти обложеному містові, то виникало багато сутичок.

      Царські солдати намагалися то в тому, то в іншому місці перейти Ворсклу, та їм не щастило. Але вночі 16 червня росіяни таки перебралися через Ворсклу біля Петрівки, на північ від Полтави, і створили там собі плацдарм. А 21 червня через річку біля Петрівки перейшов із головними силами своєї армії цар. Другого дня вони, не зустрічаючи опору, підступили ближче до Полтави. У суботу 26 червня росіяни посунулися ще трохи вперед і влаштували свій табір не далі як за півмилі від обложеного міста.

      Околиці Полтави були нашпиговані військовими загонами, кіньми та гарматами, повітря наелектризоване, місцевість мала вигляд арени великої вирішальної битви. Зрештою, таке тут було не вперше. 1399 року на цих теренах зіткнулися війська войовничого великого князя Литви Вітовта й Тамерланового полководця Едиґея. Тамерланові війська, руйнуючи все на своєму шляху, рухалися тоді на захід, щоб відновити державу Чингісхана, яка перестала існувати. На цьому місці східна військова потуга 310 років тому вщент розбила лицарів західних народів.

      6. Анатомія поля бою

      Східною межею арени була річка. Ворскла обережно торувала собі шлях на південь, де впадала в Дніпро. Вона текла не зовсім рівно і звивалася, ділилась, тоді її численні закрути й рукави знову збігалися докупи, а ще до неї долучалося безліч маленьких річечок та струмків, що, перш ніж злитися з нею, тяглися вздовж низького болотистого річища, яке утворювало невелику долину від одного до двох кілометрів завширшки. Ширина самої річки, залежно від того, де саме вона текла, у найширших місцях від берега до берега була десь сто метрів. Береги або затіняли річку лісами, що доходили до самої блакитно-зеленої води, або обрамляли її відкритими заболоченими луками, або спадали до неї стрімкими піщаними кручами. Від цієї річки, що, наче безконечно довгий, вибагливий підпис, звивалася долиною, розлягалася на захід українська рівнина, утворюючи пласку височину.

      Південною межею арени було саме яблуко незгоди – Полтава з навколишніми ярами та селами. Місто лежало зовсім близько від річки, на височині поряд зі стрімким берегом. Воно виросло там, де давня дорога, що з’єднувала Київ із Харковом, перетинала Ворсклу. Полтава була невелика: разом зі своїми околицями вона займала трохи більше ніж один квадратний кілометр площі. Як і більшість поселень на цих теренах, вона була укріплена. Сама фортеця з міськими будівлями всередині її стін являла собою прямокутник площею приблизно одну тисячу на шістсот метрів. Цю площу ділив на дві частини один із численних ярів, притаманних тим теренам. Із тих двох укріплених частин північна, більша, власне, і була самим містом, а південна – передмістям Мазурівкою. Узбіччя яру з боку Мазурівки все було у вишневих садках, в яких СКАЧАТЬ