Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ (До цієї цифри треба ще додати невідому кількість обозного люду, цивільних та інших, як завжди у таких таборах.) На площі, не більшій за один кілометр, де були й руїни порожнього села, скупчилася велетенська маса людей серед тісняви наметів, обозних возів, гармат, харчів, господарських речей, амуніції та всього іншого. Табір обладнано протягом п’ятниці, укріплення викопано вночі проти суботи. І спереду, і з боків були насипані вали, а перед ними викопані рови. Особливого типу укріплення, що оточували табір, звалися люнетами. Це були споруди, відкриті ззаду, але з великими трикутними відрогами, спрямованими назовні, немов гострі зуби хижого звіра. Отже, загальна лінія тих укріплень – її називали куртиною – була не суцільна, а уривалася через рівні проміжки, що давало можливість військові відносно швидко виходити з табору. (Ці проміжки – маленькі земляні поріжки – вели всередину табору і були одним з його вразливих місць.) Великі вали табору підсилювали також гармати. Перед самими валами були влаштовані перепони для тих, що нападали, у формі шпалер із кущів та рогаток, що стирчали на всі боки.

      Табір був укріплений тільки з трьох боків. З четвертого боку, східного, були кручі майже шістдесят метрів заввишки, що спадали до річки. Звідси росіяни не боялися нападу, тому тут не було жодних укріплень. Із цього боку йшла звивиста дорога вниз, до лісистої річкової долини, далі через річку до кількох менших укріплень біля східного берега. З цілком обґрунтованої поваги до свого ворога росіяни забезпечили тил і лівий бік – той, що був найближче до міста, – облаштувавши табір у розтині між стрімкими прибережними кручами та Яківчанським лісом. Розташування табору було водночас і безпечним, і вкрай ризикованим. Якби довелося відступати, то в них із цієї пастки було б тільки два шляхи, і обидва ненадійні. Їм треба було б іти назад тим самим шляхом, яким вони прийшли, – на північ уздовж річки, або відступати просто через Ворсклу. Переправа цілої армії через річку однією поганою дорогою вимагала б дуже багато часу, якого насправді не було б у скрутному становищі. Під час відступу на північ увесь час існувала б небезпека, що шведські загони відкинуть їх у річкову долину. До того ж, якби шведи зайняли позиції на північ від табору, то цей шлях відступу був би взагалі відрізаний. Російський табір безперечно був сильний щодо оборони, та щоб досягти цієї сили, вони самі загнали себе в таке становище, яке, часом би їх спіткала невдача, могло виявитися катастрофічним. От тільки хтозна, чи шведи мали б нагоду скористатися з цього.

      Сухе поле, майже степ, зверху з шаром м’якого лесового ґрунту, що оточувало табір з півночі та заходу, також було відносно пласке, але трохи спадало вниз. Приблизно за кілометр на захід від табору хвилястий терен утворював велику западину. Неподалік від неї був іще один чималий ліс, Будищанський. Він простягав свої відроги на північ і великою дугою повертав на північний захід, а там ішов уздовж Івончинського струмка, що повільно плив невеликою улоговиною. СКАЧАТЬ