Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ через погані дороги й негоду військо рухалося надто поволі. Росіяни мали вдосталь часу, щоб відступити й перегрупуватися на нові позиції за невеличкою річкою Бабич коло містечка Головчина. Там вони хотіли зробити ще одну спробу затримати шведську армію, що невблаганно посувалася вперед.

      А вона вузькими путівцями також добувалася до Головчина. Ще до того, як надійшли всі військові частини, 4 липня почалася атака. Місце для нападу вибрано вдало. У запеклому кривавому бою росіян вибито з укріплень. Тепер шведи остаточно пересвідчилися, що перед ними вже не така збиранина, яку вони розігнали навсібіч під Нарвою: росіян полягло близько 5 000 чоловік, а шведів – близько 1 200 чоловік.

      Коли ворог утік із поля бою, піхотинці посідали відпочити, а маркитантки добралися до них із горілкою та хлібом. Навколо ходили по полю священики і причащали смертельно поранених, що стогнали й кричали з болю. (Багато з них помирали дуже швидко. Двадцятирічний кавалерист Карл Дюваль прожив три довгі доби з розтрощеною головою; йому відірвало носа й половину обличчя.) Шведи напнули намети посеред поля бою, яке мало жахливий вигляд: гори мертвих людей і коней, гармати, наплічники, мідяні казани, їжа й поламані вози, вимащені глиною, лежали впереміш моторошними стосами. Мертвих шведів поховали, віддавши їм шану, у братських могилах, але більшість росіян залишилася лежати непохована в літню спеку. Скоро над полем поширився густий, нестерпний сморід гнилих трупів, витримати там було неможливо. Навколо нишпорили собаки і поїдали розкидані навкруги голі, розпухлі людські тіла.

      Цар, довідавшись про наслідки битви, осатанів і влаштував військовий трибунал. У командувача цієї битви відібрано всі звання і присуджено йому оплатити зі своєї кишені вистріляні набої і втрачені гармати. Солдатів, поранених у спину, звинувачено в боягузтві і розстріляно або повішено.

      Шлях до Дніпра для шведської армії був вільний. 7 липня вона ввійшла до великого міста на Дніпрі Могилева. Тут вона стала табором і пробула майже місяць. Причиною нової зупинки була, як завжди, необхідність поповнити запаси харчів, а головне – почекати, поки прибуде з Курляндії корпус Левенгаупта. Левенгаупт підготувався як міг до походу, але королівський наказ вирушати він отримав щойно – 3 червня. Не так легко було підняти корпус у похід і зібрати великий запас харчів, який треба було везти із собою, тому він зміг вирушити аж наприкінці місяця. Корпус, що складався з 12 500 солдатів, 16 гармат і велетенського обозу з кількох тисяч возів, посувався повільно.

      Коли шведська головна армія після місячного очікування знову вирушила в дорогу 5 серпня, Левенгаупт іще не приєднався до неї, але затримка й так тривала надто довго, треба було відновлювати наступ. Та армія пішла не проти головної ворожої сили, що стояла на добре укріплених позиціях біля Горок, а повернула на південний схід до річки Сож, іще однієї притоки Дніпра. Шведи були змушені триматися поблизу Дніпра, щоб не залишати СКАЧАТЬ