Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ постійно були поблизу, готові до нападу. Найдужче вони любили нападати на обоз: убивали охоронців, візників, обслугу і хворих, різали коней і грабували все, що траплялося під руку. Коли шведські загони ставали в лаву до нападу на них, вони миттю тікали, а коли шведи пускалися слідом за ними, то тільки заганяли своїх коней. Щоб солдати, яким треба було пробиратися по місцевості, не заблукали в незнайомих лісових хащах, у темряві і в негоду, інколи ставили спереду барабанщика, який перестуком паличок провадив їх, голодних, спраглих і втомлених. Після довгого цілоденного маршу солдати ввечері часто залишалися не влаштованими як слід на ніч, бо росіяни або спалювали всі будинки, або так напосідалися на квартирмейстерів, що вони ніколи не встигали розподілити солдатам місця для ночівлі, і через це в літній темряві зчинявся великий нелад. Та й сам собою вечір аж ніяк не означав відпочинок. Солдатів чекало або довге нудне патрулювання, або варта, або якась важка праця, наприклад, їх могли послати роздобувати фураж. Армії потрібні були коні, а коням – фураж, і солдатів посилали збирати його. Для цього доводилося наражатись на небезпеку, довго їздити мочарами й темними лісами, де було повно козаків, що воювали на боці росіян, і де в засідках на них чигали розлючені селяни. Солдати проклинали свого недосяжного супротивника, покладаючи на нього вину за свої труднощі й виснажливу працю, і зневажливо прозивали його «болотяним дідьком». Усі нетерпляче очікували вирішальної битви, що мала принести їм відпочинок, а може, навіть мир. Армія вже неабияк стомилася від війни.

      11 вересня шведське військо зупинилося поблизу Старишів, прикордонної місцевості біля великої дороги на Москву, звідки до Смоленська було всього близько восьми миль. Там воно постояло кілька днів, немовби хотіло відсапатися й вагалося: лишатись надовше чи ні. Росіяни дощенту винищили землі між шведським військом і Смоленськом. Здавалося, весь простір спереду палає багаттями. Обрій був важкий, сірий від диму пожеж, а вночі небо яскріло від їхніх відблисків. Становище було дуже непевне. Шведи страждали від нестачі харчів, а наступ у напрямку Смоленська означав, що доведеться й далі йти пустельним згарищем, яке їм усе ще не переставали готувати росіяни. Про те, щоб стояти й очікувати на Левенгаупта з його корпусом, який усе ще десь далеко долав шлях із Прибалтики, годі було й думати через брак харчів. Почастішали дезертирства і хвороби. Похід дедалі дужче обертався в боротьбу за виживання. Розв’язанням проблеми стало те, що вони звернули на південь: до неторкнутої Сіверщини в Україні, де на них чекали нові запаси харчів, а також (як Бог зласкавиться і дипломатія добре попрацює) союзники в образі збунтованих козаків. Захід почався вдало, та коли їм не пощастить зайняти якісь виграшні позиції, усе обернеться на голодний марш через сіверські ліси.

      Гетьман Іван Мазепа

      Головна шведська армія, повернувши на південь, уже не могла прикривати корпусу Левенгаупта, СКАЧАТЬ