Долаючи тишу. Жіночі історії війни. Марта Гавришко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Долаючи тишу. Жіночі історії війни - Марта Гавришко страница 17

СКАЧАТЬ Навідувалися до неї в Красне й випитували мою адресу. Повертаюся додому, а там – повістка. Перед виходом із дому попрощалася зі своєю 2-річною донькою, бо не знала, чи повернуся. Приходжу в КДБ, а до мене звертаються «Стефанія Василівна». «Перед вами извиняются», – сказав чоловік. Пояснив, що переглянули мою справу й визнають несправедливо засудженою. Виписали довідку. Коли виходила на пенсію, кожен проведений у таборі рік зарахували за три.

      Працювала в магазині 23 роки. На роботі ніхто не знав про 12 років моєї неволі. Нікому нічого не розповідала, бо тоді і стіни мали вуха. Не казала й дітям, треба було їх уберегти. 1992 року вперше показала донькам дві довідки про реабілітацію: ту, першу із КДБ, і сучасну, видану українською владою.

      46

      Вагони з вугіллям.

      47

      Тепер місто Хмельницький.

      48

      ОСО – адміністративний орган при НКВС, виносив вироки тим, хто «загрожував» радянському ладу.

      49

      Річницю Жовтневої революції 1917 року.

      Катерина Гаврилів (дівоче прізвище – Данилів): «Почала критися і від більшовиків, і від наших. З обласної Служби безпеки був наказ мене вбити»

      Народилася 11 серпня 1920 року в селі Труханів (тепер – Сколівський район, Львівська область). Батько Олексій Данилів був столяром. Мати Ганна – домогосподаркою. Катерина мала четверо сестер: Анастасію, Євдокію, Парасковію, Анну. Початкову школу закінчила в рідному селі. Потім училася на курсах виховательок дитсадків у Стрию та в агрономічній школі в Підмихайлівцях на Івано-Франківщині. Працювала у Сколе в Райпотребсоюзі (від рос. – Районный союз потребительских обществ), інструкторкою із птахівництва і дрібного тваринництва у Чорткові. Була членкою ОУН. Пройшла підпільні санітарний і хірургічний вишколи. Мала псевдо «Зелена». Працювала машиністкою у Стрийському окружному проводі ОУН. Проводила медичні вишколи у Стрийському, Жидачівському, Журавненському районах на Львівщині. Була медсестрою в сотні «Вікторія». Деякий час була провідницею жіночої сітки Сколівського районного проводу ОУН і референткою Українського червоного хреста Мединицького районного проводу ОУН. Батько загинув 1944 року. Сестра Анастасія загинула в підпіллі ОУН. 1950 року матір Катерини три місяці втримували в тюрмі. У 1949 році Катерина вийшла заміж за вчителя Михайла Гавриліва. Легалізувалася наступного року. Подружжя виховало синів Любомира і Зеновія та доньку Уляну. Тепер Катерина живе в Болехові в будинку, який побудувала зі своїм чоловіком. Має п’ятьох онуків і дванадцять правнуків.

      

      Чоловік Катерини Гаврилів Михайло. 1940-ті рр.

      Прийшов староста з кавалєром із села Розгірче50 сватати мою сестру Настю. Їй було 15 років, йому – 28. Сіли вечеряти, хлопець дуже пишно сьорбав юшку, без поспіху. Татові таке не сподобалося. Сказав: «Хто не вміє їсти – той не вміє робити», – і не віддав за нього сестру. Через рік той хлопець повернувся. СКАЧАТЬ