Долаючи тишу. Жіночі історії війни. Марта Гавришко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сутінків. Переходили річку вбрід. Провідник попередив, щоб трималися одне за одного і не піднімали високо ноги, бо стрімка течія могла знести людину. Мою провідницю «Майстра» хлопці брали на руки, бо вона була маленька ростом, а вода подекуди сягала нам по шию. Вийшли на берег у місті Перемишлі. Там нас чекали автівки. Проїхавши двадцять кілометрів, наша зламалася. Якраз проїжджала валка тягарових словацьких машин. Підібрали нас і повезли до Львова.

      «Гарбуз від Микити» – таким був пароль для входу в будинок на вулиці Руській, 20, у Львові. Постукала у двері, сказала пароль, і пан у елегантному одязі, який сидів біля бюрка, відповів: «Кіш». Мені дали вечеряти і допомогли розміститися. Потім прийшли інші члени нашої рейдової групи. Відбулася велика нарада. Невдовзі після того мене призначили машиністкою у Стрийський окружний провід ОУН. Проте згодом почалися сильні арешти членів ОУН. Я переїхала до Сколе, працювала в Райпотребсоюзі.

      Сказали мені працювати продавцем у магазині «Бата» у Сколе. Там продавали взуття. Приміщення магазину ремонтували євреї. Я мала наглядати за їхньою роботою. Побачила, як німці часто приходили і били тих бідних, голодних, обдертих євреїв. Неможливо було дивитися. Пішла до провідника Богдана і попросила звільнити мене з тої роботи. Потім трохи вчилася і працювала в різних місцях.

      Направили мене на курси медсестер у Сприні на Самбірщині. Було нас двадцять п’ять дівчат. Викладали в нас троє чоловіків. Один із них був лікарем. Окрім медичної справи, учили нас управлятися з гранатами і стріляти з пістолета та рушниці-десятизарядки. Після закінчення вишколу дівчат розподілили по районах. Мене залишили при Дрогобицькому обласному проводі для того, щоб вишколювала медсестер у різних районах. На Журавненщині ми жили з дівчатами в лісовій колибі. Уночі дівчата по черзі стояли на стійці. Зранку після молитви вмивалися в потічку. Удень училися. Недалеко був постій кількох сотень.

      У Львові ліки забирала у Святоюрській церкві, або в лікаря Панчишина, який мав свою аптеку. Зі мною завжди ходило двоє охоронців із української поліції. Зібрані медикаменти розвозила в партизанські шпитальки. Часто доводилося доставляти ліки у велику шпитальку біля Мертвого озера в Поляницькому лісі на Івано-Франківщині. Вона була трохи заглиблена в землі, вибудована з брусів, накрита корою смерічки. Велика, десь на двадцять осіб. Мала хірургічне відділення. Хірургом там був «Юрко».

      У Головецьку, поблизу гори Маківка в Карпатах, було багато повстанців, хворих на тиф. Їх розмістили в зимівниках – розкиданих на полонинах хатах, у яких зимували отари. Коли прийшла й побачила, що там коїться, не знала, за що братися. Хворі мали високу гарячку, кричали. У декого облізало волосся. Ми знімали з них брудний одяг і кидали у сніг. Із села принесли чистий. Воші випалювали залізком52. Бракувало їжі. Пішла із хлопцями до станичної в село. Набрали в людей картоплі в мундирах, вівсяних коржів, кукурудзяну кулешу, навантажили СКАЧАТЬ