Долаючи тишу. Жіночі історії війни. Марта Гавришко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ двома дівчатами, слізно просила нас покинути її оселю, щоб її з дітьми не вивезли до Сибіру. Ми вийшли й розбіглися в різні боки. Біжу і відчуваю, як хтось хапає мене за руку. То був голова місцевої сільської ради. Думала, що видасть мене. А він привів до своєї хати, сумку з ліками поклав у мішок і запхав у гній на городі. Його жінка дала мені в руки веретено й куделю, сказала прясти. Зайшли більшовики і не звернули на мене уваги. Уночі ми з повстанцями пішли до лісу і там переховувалися кілька днів. Від сирості і холоду я захворіла. Повстанці відвели мене в якесь село на Рогатинщині.

      Провідниця «Галичанка» повідомила, що 11 березня 1945 року в мене буде весілля з Іваном Федівим на псевдо «Роман». Провідник дав дозвіл, попередили священика. Це було для мене несподіванкою. «Романа» я знала давно, він був гарний хлопець, учитель. Одного разу під час рейду нарвав мені пригорщу малини. Казав, що дуже мене кохає. Тоді я не сприймала цього всерйоз, не думала про заміжжя, бо війна. А зараз дивувалася, чому про дату шлюбу дізналася не від нього. Під час зустрічі «Роман» повідомив, що після весілля нас переведуть у Миколаївський район, де він працюватиме районним провідником, а я очолюватиму УЧХ. Для мене пошили новий костюм. Пішла до мами просити благословення. Проте за декілька днів дізналася, що мій наречений загинув у бою.

      У березні 1945 року було дуже холодно. Лежав сніг. Ми з провідницею «Галичанкою» проривалися до села Угольня на Стрийщині. Перед селом був ставок, а над ним колись – міст. Повстанці підірвали той міст, щоб більшовики не могли проїхати. Довелося роззутися і йти вбрід. «Галичанку» перенесла на собі. Черевики лишилися на тому березі річки. Я попросила хлопця, який ішов з нами, перекинути мені взуття. Але один черевик не долетів і плюхнувся у воду, течія швидко його понесла геть. Одну ногу взула, іншу закутала хусткою. Прийшли до села, стукаємо у вікно однієї хати, а господар не пускає – каже, що в селі облавники. Ми завернули до лісу, сіли під смереку. «Галичанка» витягла з-за пазухи скибку хліба і пригостила мене. «Звідки у Вас хліб?» – здивувалася я. «Правду кажучи, я вкрала його зі столу господаря, який робив Вам черевики», – відповіла вона. На тому хлібі жили під смерекою ще дві доби. На третю добу почули в лісі легенький свист. Так могли свистіти лише повстанці. «Галичанка» пішла в розвідку, прийшла з боївкою. Кіньми доїхали в село Ярушевичі. Там лікар «Крига» оглянув мої обморожені ноги, дав ліки. Діагностував запалення легень.

      У серпні 1945 року загинула надрайонна провідниця УЧХ Стрийщини «Підгірянка». Мене мали призначити на її місце на спеціальній нараді. Дорогою туди я заїхала в село Добряни забрати светри, шкарпетки, навушники, які дівчата готували для повстанців сотні «Вікторія». Приїхали двоє хлопців із ровером54 і попросили поїхати з ними до важкопораненого повстанця. Мав дуже запущені чотири рани. Треба було їх добре промити тампонами і підсушити. Лишилася його доглядати кілька днів. За той час ми пережили облаву, під час якої хворий знепритомнів. Після всього зібрала СКАЧАТЬ