Веселий паровоз Чу-Чухин та його друзі. Дитячі оповідання (українською). Федір Титарчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тим часом, опинившись в хатинці, відразу ж осмілів:

      – Гей, стара, привіт!

      – Привіт! – відповів йому старий військовий ангар, замаскований під хатинку.

      – Як там кажуть, – зрадів Чу-Чухін, що йому знову відкрилася можливість втекти від Баби-Яги тим же самим чином, що і перший раз. – Повернись до лісу задом, до мене передом, підіймайся і пішли в сторону депо! – закінчив він.

      – Я б і радий тобі допомогти, – відповідав йому ангар. – Але після минулого разу в землю забили сотню паль, витесаних з цілісних стовбурів дерев, та прикували мене до ним найбільшим ланцюгом, що тільки могли знайти. Так що я тепер не те щоб кудись піти, з місця зрушити не можу, – пояснював ангар-хатинка. – Цього разу доведеться якось без мене. – вибачився він.

      «Ех! – Видихнув паровозик. – Схоже я потрапив у халепу» – настрій його почав псуватися. Він спробував було відкрити ангарні ворота, через які сюди потрапив – не вдалося, вистрибнути у вікно, розміром з ті самі ворота – виявилося, що його тараном не пробитися – на випадок війни готувалося.

      Подивився Чу-Чухін по сторонах, обійшов піч, що вже сходила жаром, погортав кілька книжок, що були розкидані по столу да по підлозі, перевернув ненароком щось з пожитків Баби-Яги, чи то її ступу, чи то величезний бутель з якоюсь настоянкою, але виходу так і не знайшов.

      – Ага, попався! – в отворі стелі з'явилася Баба-Яга. Як вона там опинилася і що знаходиться вище – схоже, що горище – цього Чу-Чухін не знав. Баба-Яга спускатися не поспішала, перебуваючи в недосяжності від паровозика і продовжувала:

      – Нічого – нічого! – сміялася вона тим сміхом, яким сміються коли задумали щось недобре злісні старенькі. – Зовсім недовго зосталося. Зараз Дуби-Ходуни підійдуть, своїми гілками тебе зловлять та в самий жар печі і заштовхають! – ділилася своїми планами вона. Схоже, у неї цей процес був колись налагоджений. Але вона все ж намагалася обійтися без Дубів-Ходунів, тому що вони самі по собі були старожилами цих місць і не дуже-то любили, коли їх турбували, особливо такий молодий і неспокійний житель, як Баба-Яга. Баба жила на болотах вже кілька століть, що у порівнянні з тисячоліттями Дубів-Ходунів виглядало зовсім коротким відрізком часу.

      – А навіщо дуби то потрібні, – кепкував її паровозик Чу-Чухін, хоча йому було зовсім не весело. – Ти спускайся, та сама мене в піч заштовхай!

      – Бач який хитрий! – в прорізу здалася морда вічно брудного Персика. – Так, думає він, що ми тут всі дурні. – сміявся він, як сміються коти – гурчачи.

      – Ну да ладно, раз вже не бажаєте спускатися, то я тут у вас поки що похазяйную, – поїхав колесити хатинкою Чу-Чухін, перекидаючи і розкидаючи все на шляху. Кожен раз, коли щось падало, перевертався стіл або розліталося в сторони сушене листя, гілки та коріння, Чу-Чухін, як і личить вихованому паровозику, вибачався, казав, що не хотів і більше такого не повторитися. Але через зовсім невеликий час все повторювалося.

      – Ти СКАЧАТЬ