Веселий паровоз Чу-Чухин та його друзі. Дитячі оповідання (українською). Федір Титарчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ далі перейти той самий міст, на якому від них втік свого часу Колобчук, а там і до будинку бабусі з дідусем вже рукою подати. Так, їй здавалося, вона була б у бабусі з дідусем набагато раніше, та й у затишку ліса йти куди приємніше під час літньої спеки, ніж прориватися крізь польові трави, що виросли в той рік вище людського зросту. Принаймні, вище росту Альонки.

      Прийнявши таке рішення, Альонка зіскочила з електрички на полустанку, озирнулась по сторонах. Нікого не помітила і з упевненістю попрямувала по втікаючої в ліс вже неабияк поіржавілій залізничній гілці. Та гілка відходила від основної магістралі у бік, і по ній мало хто їздив, хіба що ті дивні паровозики, що оселилися недавно в лісі, та й то навряд чи.

      Дідусь, який працював на залізниці вже багато років, строго-настрого забороняв Альонці, навіть підходити до паровозиків, не те щоб спілкуватися з ними. Він був упевнений, що тут щось не чисто, тому що, на його думку, паровози самі по собі жити не можуть. Дідуся засмучувало самовільне катання паровозів, шо порушувало суворий графік рух рухомого складу, до якого дідусь вже звик. Та й взагалі, що випадало за норми системи залізничного сполучення, бачилося йому грубим порушення всіх можливих норм і правил.

      Дідусь вже давно працював на залізниці і тому Альонка його слухалася, принаймні в тому, що стосувалося поїздів і паровозів.

      «Якщо зустріну здичавілий паровоз, – дала вона собі слово. – Сховаюсь в ліс і почекаю, поки він проїде повз».

      Дорога між тим дугою йшла в ліс і вже через сто метрів Альонка не бачила що там за поворотом, що там приховано за широченними стовбурами тутешніх дерев.

      Дорога повертала то в право, то в ліво, але всяк раз Альонка відчувала, що полотно йде вниз, спускаючись нехай і не значно, але постійно. Дерева ставали все більші, масивніші, стояли густіше, а колір їх ставав все похмурішим і похмурішим. Їх крони вже практично зімкнулися над залізничним полотном, утворивши зелений коридор. Вітру не було, але листочки тихо шелестіло, ніби щось нашіптуючи Альонці.

      Альонка була дівчинкою хороброю, але і їй ставало вже не по собі. Вона час від часу зупинялася, поправляла ремені рюкзака, що висів в неї за спиною, звірялася з картою і кожен раз їй здавалося, що карта щось не так показує, що реальність дещо відрізняється від її графічного відображення. Альонка не знаходила на мапі більшості поворотів, якими рясніла дорога…

      Кущі вже росли не просто по сторонах насипу, а місцями вибиралися і на полотно. Правда в такому випадку їх чекала не найкраща доля, адже тут все ж час від часу, хоча й дуже рідко, їздили паровозики, але для пішої Альонки вони представляли значні проблеми.

      Нарешті тунель, утворений деревами, різко, за черговим поворотом, закінчився і Альонка зраділа сонячному світлу. Настільки зраділа, що зробила крок вперед і тут же намочила взуття. Вона зупинилася, придивилася, звикаючи до яскравого сонячного світла і з подивом відзначила, СКАЧАТЬ