Шалена. Клої Еспозіто

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ rel="nofollow" href="#n_47" type="note">[47]: щось про коринфські колони, Еврипіда, Софокла та Есхіла.

      – А що це за гора? – питаю я, вказуючи на величезне чорне трикутне дещо.

      – Це не гора. Це вулкан. Етна, пам’ятаєш?

      – О так.

      Звісно. Ну як я могла забути?

      – Вона спить? – питаю я, напружуючи очі, щоб роздивитися вершину.

      З Етни в безхмарне небо випливає дим.

      – Ні, але не хвилюйся.

      Та я все ж хвилююсь. Я бачила, що сталося з тими людьми з Помпеїв.

      – Італійці називають її Mongibello – «гарна гора», – каже вона.

      – Я ж тобі казала, що це гора.

      Вона не видається дуже bello. Мені її вигляд натякає на смертельну небезпеку. Я тремчу й дивлюся на море. Колони облямовують схили вулкана, що спускаються від кратера до океану. І так, Середземне море справді мерехтить. У цьому Бет не збрехала.

      Я глибоко вдихаю, відчуваю сіль у повітрі. Mamma mia… Це навіть краще, ніж у журналах. Я могла б зробити фото й без жодних фільтрів запостити його в «Інстаґрамі». Але тисячі людей вже зробили тисячі однакових фото, тож я не марнуватиму свого часу.

      Ми сидимо поруч на гарячому камені, дивлячись на Стародавню Грецію. Я повертаюся до Бет і помічаю на її руці щось блакитне, чого досі не бачила. Це синець. І великий. Розміром із чоловічий кулак. Вона намагалася сховати його під тональним кремом, але він трохи стерся об її сукню.

      – Чорт, Бет! Що це таке? – питаю я, підіймаючи її рукав, щоб роздивитись.

      – Нічого, – каже вона, знову опускаючи рукав. – Не важливо, забудь.

      – Це не «нічого». Звідки він узявся? – дивлюсь їй у вічі.

      – Впала з драбини в садку, – каже вона.

      Ну, це брехня. Бет хитає головою.

      – Алві, послухай. Мені треба дещо тобі сказати. Це важливо, чуєш?

      Змінює тему. А оце вже ні.

      – Чорт забирай, Бет. Це Амброджо зробив?

      Промовляючи це, я й сама ні на мить не вірю в ці слова. Він занадто сексуальний, щоб бити жінок. Сумніваюся, що він п’є «Стеллу» чи носить старий жилет.

      – Алвіно! Будь ласка. Просто послухай, – каже вона.

      Бет не заперечує його провини, але чому вона не сказала мені? Її хвилювання наростає.

      – О Господи, та що таке? – нарешті питаю я. Для цієї розмови занадто спекотно. Я мрію про ванну льоду.

      Нізвідки з’являється японка у футболці з «Геллоу Кітті» та наплічником, більшим, ніж вона сама, та вказує на свій айфон.

      – Будь ласка?

      Я дивлюся на Бет, але вона не рухається.

      – Ну, якщо я мушу це зробити, – кажу я, встаючи.

      Дівчина показує пальцями «V» й радісно всміхається в камеру. Вона мила. Я тримаю камеру так, що її голова не потрапляє в кадр, і на фото видно лише коліна й ступні – рожеві снікерси на платформі й білі плетені шкарпеточки. Я клацаю. Дівчина йде, я повертаюся на місце.

      – Алві? – СКАЧАТЬ