Шалена. Клої Еспозіто

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сестра все спланувала…

      – Будь ласка, будь ласка, не став мені запитань. Мені це дуже потрібно, Алві, дуже. Якби я могла тобі сказати, я б сказала. Ти б зрозуміла.

      – То скажи мені, і я зрозумію.

      Як вона сміє? Розбещена шмаркачка. Сподівається, що, коли вона наказуватиме мені: «Стрибай!» – я лише спитаю: «Як високо?» «Алві, роби те, Алві, роби це». Мої долоні стискаються в кулаки. Я відчуваю, як напружуються плечі.

      – Ні! – Вона стрибком підіймається на ноги.

      Мені здається, що вона зараз піде, але вона дивиться в небо й підвищує голос:

      – Господи, Алві, благаю. Ти мені потрібна.

      Її нижня губа починає тремтіти. Вона що, трясця її матері, справді збирається плакати?

      Ми знову діти, які сперечаються й б’ються за іграшку, а Бет, хай їй грець, завжди отримує те, що хоче. Я рішуче налаштована не поступатись.

      – Алві, будь ласка, ти мусиш це зробити.

      Її великі зелені очі наповнюються слізьми.

      – Ну для мене.

      О, заради всього святого… Якщо я зроблю це, можливо, вона дасть мені спокій? Якщо я це зроблю, вона буде мені винна. Я можу цим скористатись. Вона знає, що муситиме відплатити мені чимсь. Цікаво, що вона збирається робити. Грабувати банк? Розстріляти когось з автівки? Пограбувати бутік «Прада»? Ні, тільки не Бет. Вона занадто хороша дівчинка. Надто добре вихована. Напевне, вона просто йде до місцевої бібліотеки й не хоче платити штраф за затримку книги.

      Я дивлюся на ноги Бет.

      – Босоніжки, – кажу я. – Я зроблю це, але я хочу босоніжки.

      Щойно сказавши це, я вже шкодую. Немає жодного шансу, що Амброджо поведеться на цей трюк. Він за дві секунди дізнається, що я – не вона.

      – Які босоніжки? Ці?

      Вона витягає ніжку й хитає нею з боку в бік. Ми дивимося на на її блискучі босоніжки на шпильці, що золотом мерехтять на її ступні. Вони наче дискотечні кулі під кайфом. Я люблю їх більше за саме життя.

      – Ну звісно! – каже вона, підстрибуючи й усміхаючись. Вона обхоплює мою шию руками, лишає на щоці вологий цілунок.

      – Але тільки завтра по обіді, – кажу я.

      Вона винна мені. Чимало. Більше, ніж просто босоніжки. Хоча вони прекрасні.

      – І трохи ввечері… всього лише кілька годин.

      Вона кладе руку мені на плече, в її очах блищать сльози. Вона сумно всміхається.

      – Дякую, Алві.

      Вона знову любить мене.

      Поки ми повертаємося назад у віллу, небо стає теракотовим. Бет наполягає на тому, щоб ми трималися за руки, так, ніби ми найкращі друзі назавжди. Але ми не друзі. З часів Оксфорда, відколи я переспала з Амброджо, ми не друзі. Це знаю я, це знає й вона. Вона вдає тому, що їй щось потрібно, потрібно те, що можу їй дати тільки я.

      Можливо, якщо я зроблю це, вона пробачить мені? Можливо, якщо я зроблю це, ми будемо квити?

      Розділ дев’ятий

      Я вихиляюся зі свого маленького балкончика, видихаючи, палячи цигарки одну СКАЧАТЬ