Название: Шалена
Автор: Клої Еспозіто
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-617-12-5445-9, 978-1-101-98599-1, 978-617-12-5095-6
isbn:
Я затамовую дух: усе це занадто. Такого не буває, це прекрасний сон. За хвилину вона вщипне мене, і я прокинусь. Я знову буду в Арчвеї, зі своїми нечупарами, в пошуках паспорта, який ніколи не знайду. Я тру очі та кліпаю.
– Я купила тобі декілька речей про всяк випадок, – каже Бет. – Подумала, що ти, можливо, подорожуєш нашвидку.
Вона змахує віями, нафарбованими тушшю для об’єму «Бенефіт», і кусає намащену блиском глянцеву нижню губу.
– Сподіваюся, ти не проти.
Я стікаю слиною. Вздовж стіни виструнчилися шість чи сім переповнених пакетів. Вони білосніжні, всі з логотипами «Прада», з чорними стрічками, зав’язаними в гарненькі бантики. Бет пробіглася по магазинах. Це що, все для мене? То от нащо їй було знати мій розмір. Вау.
– О, не треба було, – кажу я. Чи як годиться відповідати в подібних випадках?
– Лише кілька найнеобхідніших речей… купальники, парео, капелюхи, щоб не напекло, спіднички. Скажи мені, якщо тобі знадобиться щось іще.
Я викладаю вміст пакетів на ліжко: сукні й пеньюари з ярличками. Літню спідничку з квітчастим візерунком. Коротенький плетений кардиган. Один лише купальник коштує 600 євро. Зазвичай я купую речі в «Т.К. Макс»! Я пробігаю пальцями по дорогих тканинах, лагідно, дбайливо…
– Так чудово, що ти тут, – каже вона.
Я завмираю й підіймаю на неї очі. Не певна, що я вірю. Ніхто й ніколи не був радий бачити мене, окрім, можливо, старого собаки моєї бабусі, бо він любив трахати мою ногу. «Фентоне! Фентоне! Облиш Алвіну!»
– Тож ти не ображаєшся через…
– Через весілля? – питає вона.
Я відводжу погляд. Я збиралася сказати «Оксфорд».
– Через весілля?
Вона обіймає мене, знову.
– Знаєш, я все забула про це.
– Гаразд, – кажу я.
Її волосся пахне просто чудово, наче квіткова лука.
Можливо, вона й справді мені пробачила. Можливо, вона й любить мене, врешті-решт? Крізь прочинене вікно вітер приносить в кімнату зозулине ку-ку.
Думаю, я почуватимуся тут як удома, Бет. Думаю, я зможу.
– Який чай ти будеш? З бергамотом? Цейлонський? Ройбуш? Дарджилінґ? Ще в мене є смачний улун, розсипний, із Тибету.
– Ем, – кажу я. Я не можу сказати: «чифіру» чи «Пі-джи тіпс».
– Заварю нам улун.
– Чудово.
Я спостерігаю за тим, як Бет зникає на кухні. Волосся її розвівається – білява блискуча грива. Вона схожа на Барбі. На Бріжит Бардо. Вона виглядає як нова й покращена версія мене – Алвіна Найтлі 2.0. Приємне відчуття. Я сиджу на краєчку вершково-білого крісла, намагаючись нічого не торкатися, щоб не забруднити, СКАЧАТЬ