Шалена. Клої Еспозіто

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ можу її набрати, – кричить вона з ванної.

      – Ні, не треба. Все гаразд.

      То не була наша мати, то був хтось на ім’я Сальво. Я добре її чула. То був Сальваторе?

      Бет з’являється в кімнаті з балончиком гранатового антиперспіранту від «Дав». Кидає його в мене. Із силою.

      – Тримай. Ні в чому собі не відмовляй, – каже вона.

      Розділ десятий

      Ну, ситуація безглузда.

      Ми втрьох сидимо за столиком у найпафоснішому ресторані з усіх, що я бачила. Це не Каньє Вест із Пі Дідді замовили тарелю морепродуктів? А он той, за баром, що готує шоти зі Снуп Доґом, схожий на Дрейка. Я перебігаю очима з Бет на Амброджо й назад на Бет. Я намагаюсь усміхатись. Я почуваюся наче дитина, яку батьки взяли з собою тому, що няня не змогла прийти. Або як на найгіршому в житті інтерв’ю. У нашу тишу втручається офіціант.

      – Buona sera, signori. – Він киває Амброджо. – Signore Caruso, sei troppo fortunato! Che belle donne! – Він усміхається мені та Бет. – Gemelle?[48] – запитує він.

      – Sì, gemelle[49], – каже Амброджо, сексуально всміхаючись.

      Офіціант шкіриться ще сильніше. Він передає мені меню, прочитати яке я не можу. Амброджо каже щось італійською, а офіціант сміється.

      – Un vodka martini, per favore[50], – каже Амброджо.

      Бет каже:

      – «Цнотливу Мері», будь ласка.

      – Certo, signora[51], – каже офіціант. Він дивиться на мене.

      – А що це таке? – шепочу я Бет.

      – Це як «Кривава Мері», але без горілки.

      – Тобто просто томатний сік?

      Бет киває.

      – Я буду «Криваву Мері». Не можу ж я замовити просто горілку. Це було б дивно.

      – Certo, signora.

      Офіціант іде.

      – Ну, хіба я не найщасливіший чоловік на світі, що сиджу тут із двома такими belle donne… – каже Амброджо, підморгуючи мені. Ніхто з нас не відповідає.

      – Мила, ти сьогодні чудово виглядаєш, – шепоче він Бет.

      Він прибирає з її щоки невидиме пасмо волосся, а потім ніжно цілує її, тримаючи її підборіддя, ах як бережно, в складеній човником долоні. Ніби мене взагалі тут немає. Ніби вони самі на своєму першому побаченні. Ніби в них медовий місяць. Ніби будь-якої миті вони можуть почати трахатись.

      – Кгм, – голосно кашляю я та запалюю цигарку.

      Вони повертаються й витріщаються на мене. Тиша просто вбивча, напруження таке відчутне, що йому можна було розрізати черево канцелярським ножем і спостерігати, як вона стікає кров’ю на білій накрохмаленій скатертині.

      – Я знаю новий анекдот. Хочете, розповім? – питає Амброджо, відкидаючись на стільці та всміхаючись мені. Він раптом згадав, що я існую.

      – Ні, нам і так добре, – каже Бет, ховаючись за своїм меню. Сука.

      Я милуюся краєвидом, уникаючи зорового контакту. Ми знаходимося високо на скелястій терасі. Вода звідси виглядає нерухомою, наче ртуть або розплавлене срібло. Круїзний лайнер у бухті виблискує, наче коробка з коштовностями на тлі темного СКАЧАТЬ