Шалена. Клої Еспозіто

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так, – кажу я. А що?

      Я чую, як Бет у моїй голові розводиться про карбонад.

      – Круто, – сміється він. – У будь-якому разі ми обоє раді, що ти приїхала.

      Мені забракло мови.

      Я відкидаюся в кріслі. Бачити його знову… це занадто. Бачити його самого…

      Перед нами розгортається сицилійський краєвид. Ці вигини могли б конкурувати з вигинами Софі Лорен. Ми пролітаємо повз нього на швидкості 180 кілометрів на годину. Амброджо втоплює педаль газу в підлогу. Двигун муркоче. Мені починає здаватися, що він хизується переді мною, і мені це подобається. Я вчеплююся нігтями в сидіння, наче кішка. За вікном, розмиті, проносяться виноградник за виноградником. Оливкові гаї зливаються в один. Скоріше, скоріше, скоріше, мала. Доїдемо до обрію й ніколи не повернемось. Я хочу загубитися в цьому казковому пейзажі, тільки я та Амброджо. Я хочу, щоб цей острів нас поглинув.

      Ми звертаємо з шосе там, де на дороговказі написано «Таорміна».

      – Майже на місці, – всміхається Амброджо, проводячи рукою по волоссю з реклами шампуню.

      Ми підіймаємося крутою стежкою, не збавляючи швидкості. Швидше, швидше, ніколи не спинятися. Я хочу, щоб він отак віз нас і віз. Я хочу, щоб ця мить ніколи не закінчувалась.

      – Вілла на вершині пагорба.

      Нас оточують величезні цитрусові сади – це як потрапити в написану олією картину: жовте, помаранчеве, зелене. Запах цедри неймовірний – насичений, смачний. Лимони завбільшки з диню. Ми їдемо повз дерева на вершечок пагорба. Як уявляю, як Амброджо заїжджає у віддалений куток (я завжди хотіла зайнятися сексом у машині), тільки цього разу це матиме якесь значення. Цього разу він не покине мене заради моєї сестри.

      Але він не з’їжджає на узбіччя.

      Він повертає на під’їздну доріжку – електричні ворота відчиняються, ніби за помахом чарівної палички, – та глушить двигун.

      – Ми на місці!

      Розділ шостий

      Таорміна, Сицилія

      Хай йому грець! Моя сестра живе тут?

      Перед моїми очима замерехтіли долари. Вілла непристойно велика. Цей будинок, мабуть, коштує як атомна бомба.

      – Це ваш власний маєток?

      – Я успадкував його від батьків.

      О так. Я пам’ятаю. Бет казала. Вони померли. Бідний Амброджо. Йому було всього тринадцять. Тринадцять років, і вже мільонер. Власне, це чудово. Мабуть, він не дуже засмутився. І, на щастя для нього, він єдина дитина у своїх батьків, тож йому не довелося нічим ділитися з гидкою старшою сестрою.

      – Benvenuto![40] – каже він.

      Амброджо прочиняє двері й бере мене за руку. Сидіння такі низькі, що мені потрібно на неї зіпертися, особливо на підборах. Як узагалі люди ходять у такому? Він витягає мене з машини, я спираюся на неї, прикладаю руку до очей і кліпаю на сонці.

      – Вау.

      Все це схоже на добірку розкішних фешн-фото: «Воґ», чи «Ель», чи «Веніті фейр». Здається, я от-от побачу Жизель Бюндхен, що СКАЧАТЬ