Мазуревичі. Історія одного роду. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      Потім Мазуревича й соромили, й у вічі казали, щоби полишив бити дружину, та хіба ж така людина слухати стане? Тільки вишкіриться у відповідь, і слова йому не скажи. То й кинули односельці щось казати, а життя продовжувало котитися вперед. Виріс уже й Улас, балакали, що мав намір засилати сватів до Устини Черненків, дівки на язика швидкої, з яскраво-рудим волоссям та прозоро-зеленими очима, та зустрілася йому Федишихи Параски та Свирида Торенка донька Марфа, і мов хто зіллям чаклунським плеснув обом їм на серця – геть спокій утратили, особливо Марфа, котра була готовою йому й рушники подати, коли зашле Улас сватів, чим матір ледь не до нападу серцевого довела.

      – Марфуне, донечку, – тільки й чулися хатою Торенків плачі Параски Дмитрівни. – Та що ж ти життя своє молоде загублюєш? Мазуревичі – страшні люди! І Зосима невідомо з якого краю до нас приблудився, і ту бідну Оксану побиває, і Улас уже надто ласий до чарки.

      Марфа тільки пирхала.

      – Мамо, я ж кохаю його!

      – Кохає вона! А жити як думаєш?

      – Як? Так, як усі люди!

      – Усі? Та вони ж, ті Мазуревичі, не такі, як усі. Темні вони й наскрізь гнилі. Та чи для того я викохала, випестила тебе, отаку красуню, аби якісь приблуди споганили тебе, дитятко моє любе? Та чим тобі Тарас Морозенко та й не вгодний? Який же парубок…

      Марфа тільки лице кривила.

      – Мамо, облиште!

      І як не вмовляла її, як не переконувала Параска Дмитрівна, а все одно, коли з’явилися на порозі їхньої хати свати від Уласа Мазуревича, Марфа так і засяяла вся, і винесла давно любовно приготовані рушники.

      За три тижні справили весілля.

      Марфі знадобилося два дні, аби зрозуміти гірку істину того, що до великого, заможного будинку Мазуревичів увійшла вона небажаною невісткою. Спочатку, засліплена тим своїм щастям поряд коханого Уласа, не помічала вона ні невдоволення свекра, ні косувань блакитних очей свекрухи. А прозріла за два дні, коли старий Зосима пробудив її ледь не посеред ночі, коли ще не розвиднилося.

      – Уставай, ледацюго, – прошепотів їй на вухо, боляче вхопивши за руку. – Чи до обіду думаєш весь час рутити? У мене в хаті треба працювати, а не задарма хліба їсти. Понабирав той Улас злидоти ледачої…

      Марфа залупала сонливими очима.

      – Так поночі ж ще…

      – Замовкни, голото нечесана. Хто ти така тут, аби зі мною суперечки заводити? Ти тут ніхто й ніким полишишся. Працюй, поки не вигнав!

      І почалося для Марфи її важке, сповнене гіркоти та сліз подружнє життя. Ой, як розкаювалася вона тепер у тім, що не послухалася матінки рідної та пішла за Уласа. Кохання їхнє, як ото швидко загорілося і запалало, також швидко якось і згасло. Чи коханням справжнім не було почуття її те гаряче до Уласа, чи, може, він разом з батьком своїм спромігся його знищити, Марфа того й не знала вже, але дуже скоро, коли була важкою за первістком, з подивом зрозуміла, що не відчуває до Уласа майже нічого, жодних почуттів, так, жевріло щось тепленьке поряд серця, але горіння колишнього вже не було. Куди поділося воно, оте горіння у грудях, ота жага СКАЧАТЬ