Мазуревичі. Історія одного роду. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      Як не хотіла вона, щоби він їхав туди, у ту невідомість, як бажала, аби повернувся скоріше. Дні в цій розлуці тягнулися для неї неймовірно повільно, та ще той сон. Він перестрашив її настільки, що вона зовсім утратила спокій, почало їй видаватися, що Саша вже загинув там, і ось цей лист. Тепер треба тільки чекати, чекати його повернення, повернення такого жаданого та вистражданого.

      І вона чекала. Вірно та терпляче чекала день у день, примушуючи себе до терпіння. Коли минався день і сонце сідалося за спокійні води Дніпра, вона тільки полегшено зітхала. Ще один день наближав його повернення. Та дні миналися, а він не повертався.

      Соню почало непокоїти недобре передчуття.

      А одного дня до неї прийшов гість.

      Вона знову бачила в ніч перед цим поганий сон. Густий та темний ліс, над котрим видніється місяць у повні. Вона невідомо куди чвалала тим лісом, і ноги її застрягали в рідкому бруді. А потім побачила її – могилу з невеликим горбиком землі та простим дерев’яним хрестом. А на тому хресті, мов кров’ю, виведено червоним імення Саші. Соня прокинулася від власного ж крику, котрий наполохав ледь не всю прислугу, і до самого ранку вона поснути вже не могла, як не намагалася. А з початком дня почувалася вкрай погано. Думки плуталися в ній, вона відчувала, що із Сашею трапилося щось погане, щось подібне до того, що вона бачила уві сні.

      І ось прийшов цей гість.

      Соня й не хотіла його одразу приймати, наказала дворецькому Георгію відіслати його геть, сказати, що вона погано почувається, тому нікого не приймає. Старий дворецький пом’явся, кидаючи на неї швидкі та не зовсім зрозумілі погляди, а потім промовив якось невпевнено:

      – Вибачте, Софіє Давидівно… Цей панок сказав, що є товаришем вашого нареченого та в нього для вас є новини…

      Соня зіскочила на ноги, мов її вжалили.

      – Та що ж ти раніше мовчав?

      Й ото так, як була, у домашній білій, досить простенькій сукні, з неприбраним волоссям, не готова до прийому сторонніх осіб, вискочила вона зі своєї кімнати й понеслася до вітальні. На якусь мить зупинилася на порозі, узрівши там високого, чорнявого та широкоплечого чоловіка, у гарному, дорогого сукна костюмі чорного кольору. Відчувши не зовсім доречне та незрозуміле ніяковіння, вона все ж пересилила себе й досить голосно промовила:

      – Ви привезли звістку від Саші?

      Чорнявий незнайомець ледь помітно здригнувся від звуку її голосу, але обернувся до Соні повільно, навіть занадто для неї повільно, і вона побачила перед собою вродливе лице молодого, років за двадцять чоловіка. Заклопотана за Сашу, вона все ж не могла не помітити вроди свого гостя, пронизливого погляду його гарних очей, кольором схожих на найтемнішу ніч. Погляд той здався їй чомусь занадто пронизливим, до того ж він мовчав, не відповідаючи на її запитання, і Соня перепитала дещо різкувато:

      – Що ж СКАЧАТЬ