Название: Всьо ясно
Автор: Джонатан Сафран Фоєр
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная образовательная литература
isbn: 978-617-12-4065-0, 978-0-141-00825-7, 978-617-12-4064-3, 978-617-12-3837-4
isbn:
До суду Янкеля (тоді ще Сафрана) усі любили. Він був президентом (скарбником, секретарем і єдиним пайовиком) Комітету Добрих і Красних Мистецтв, а також засновником, багаторазовим головою та єдиним учителем Школи Високих Учень, що відбувала засідання в його хаті і єдиним учнем якої був він сам. Сім’я вже звикла до пишних обідів на його честь (якщо тільки не за його присутності) і до того, що хтось із багатших членів комітету запрошував мандрівного художника виконати пензлем його, Янкеля, портрет. Усі портрети були на диво підлабузницькими. Він усім подобався, усі його обожнювали, проте майже ніхто не знав. Він нагадував книжку, яку кожен хотів би мати, про яку бажалося говорити, проте яку ніхто не читав, навіть рекомендуючи прочитати її іншим.
На пораду cвoгo адвоката Ісаака М., що креслив руками в повітрі знаки оклику з кожним складом, який вилітав із його вуст, Янкель визнав себе винним в усіх навішаних на нього випадках зловживань, сподіваючись, що це якось полегшить приготовану йому кару. Урешті його позбавили лихварської ліцензії. А також дечого більшого, ніж ліцензія. Він утратив своє добре ім’я, що, як кажуть, іще гірше, ніж утратити добре здоров’я. Перехожі презирливо скалилися йому вслід, шиплячи щось на зразок «ото негідник, брехун, здирця, розпутник». Його б ненавиділи значно менше, якби перед тим так не любили. Але поруч із Багатоликим Рабином і Соф’ювкою він був одним зі стовпів громади – невидимою опорою, тому водночас із його поганьбленням усі відчули непевність, пустку.
Сафран вештався околицею від села до села, пробавляючись випадковими заробітками як учитель теорії та практики гри на арфікорді, парфумний консультант (при цьому доводилося прикидатися глухим і сліпим, аби компенсувати брак добрих рекомендацій). Він навіть спробував видавати себе за народжену під нещасливою зорею ворожку: «Я нe буду брехати вам, кажучи, що майбутнє обіцяє багато доброго…» Він прокидався щоранку з твердим наміром робити все правильно, стати хорошою й цілеспрямованою особою, врешті, хоч як просто це не звучало і яким неможливо важким могло здатися, стати щасливим. Однак щодня його серце поступово опускалося з грудей до шлунка. Перед обідом Янкелеві починало здаватися, що все йде не так або що все проти нього, і тоді його затоплювало бажання залишитися на самоті. До вечора так і траплялося: він залишався сам на сам зі своїм горем, зі своєю безпричинною виною, сам на сам із самотою. «Я не сумую, – говорив він собі. – Я не сумую». Так, наче вірив, що одного дня переконає себе. Або обдурить. Або переконає інших, бо єдиною річчю, яка гірша, ніж бути сумним, є усвідомлення того, що інші знають, як тобі сумно. «Я не сумую. Я не сумую». Його життя тоді могло стати просто неймовірно щасливим, адже він почувався досконало білою порожньою кімнатою. Янкель засинав, а його серце лежало біля ніжок ліжка, немов СКАЧАТЬ