Всьо ясно. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було тоді, я ше ніколи не бачив. Я поняв, що вона просто влюбилася в героя. «Ви вживаєте одекалон?» – запитав я. «Що?» – «Ви вживаєте одекалон?» Він зробив круговий маневр тєлом, шоб увихнуть від приставань Семмі Дейвіса Младшого-Младшого. «Хіба трішки», – сказав герой, активно захищаючи долонями зад своєї голови від приставучої псіни. «Вона любить одекалон. Він її сексуально надихає». – «О, Іcyce!» – «От вона й пробує занятися з вами сексом. Добрий знак. Дає понять, шо вона вас не вкусить». «Рятуйте!» – надривався герой, бо в той момент псіна вже розвернулася в позу 69. Увесь цей час дєд потрохи відходив від відпочинку. «Він її не любить», – сказав я дєдові. «Так полюбить», – відповів старий і обірвав діалог. «Ей, Семмі Дейвісе Младший-Младший, – гаркнув я. – Сідєть!» І знаєте шо? Вона реально сіла. Прямо на героя. У позі 69. «Семмі Дейвісе Младший-Младший! Ану бистро на своє заднє мєсто! Злазь із героя!» – я подумав, шо вона мене понімає, бо псіна точно зіскочила з героя й прилипла до вікна на другій стороні машини. Може, вона вже злизала з героя весь одекалон і сексуально він її вже не інтересував, а тільки просто як друг… «Перепрошую, ви не чуєте, як смердить?» – спитав герой, намагаючись позбутися влажності на шиї. «Нє-а», – моментально збрехав я. «Тут щось надзвичайно смердить. Так, начебто хтось здох у цій машині. Що ж це може бути?!» «Навіть не знаю», – відповів я, хотя подозрєвав, шо це може смердіти.

      Ніхто не здивувався, шо ми потєряли дорогу на половині шляху між львівським залізничним вокзалом і виїздом на Луцьк. «Ненавиджу Львів», – сказав дєд, обертаючись до героя. «Перепрошую, що він сказав?» – спитав герой. «Він сказав, шо вже скоро», – знову відверто збрехав я. «Уже скоро що?» – наполягав герой. Я обернувся до дєда: «Можеш на мене рипіти, але не чіпай єврея». Дєд сказав: «Я буду говорити йому всьо, що захочу, бо він усе одно не пойме». Я повернув голову, шоб героєві було зручніше: «Він сказав, шо вже скоро ми виїдемо на магістраль до Луцька». «А звідти? – поцікавився герой. – Звідти ще далеко до Луцька?» Після цього питання він обережно повернув голову, але Семмі Дейвіс Младший-Младший так і сидів, утупившись у вікно. (Я вам скажу, шо то була добра сука, бо вона ж дивилася у своє вікно, хоча в машині чи ти сука, чи не сука, а можеш усе робити тільки на своїй стороні. Та й пукала вона зовсім небагато.) «Скажи йому, шоб заткнувся, – сказав дєд, – я не можу вести машину, коли хтось збирається теревені розводити». «Наш шофер каже, шо в Луцьку багато гарних будинків», – бовкнув я героєві. «Нам дали багато бабок, – нагадав я дєдові, – і тому він може балакати». «Мені ніхто бабок не давав», – буркнув дєд. «І мені теж, – сказав я, – але комусь вони вже заплатили». «Прошу?» – «Він говорить, шо звідси до Луцька дві години їзди. А там ми знайдемо жахливий готель, щоб переночувати». – «Що ви маєте на увазі, коли кажете „жахливий“?» – «Шо-шo?» – «Я… кажу… що… значить… що… готель… буде… жахливий?» – «Скажи йому, хай заткнеться». – «Дєд каже, шоб ви дивилися у вікно, якщо хочете шось побачити». – «Але що ж то за такий жахливий готель?» – «Та забудьте, шо я це сказав». – «Я ненавиджу Львів! Я ненавиджу Луцьк! Я ненавиджу єврея СКАЧАТЬ