Всьо ясно. Джонатан Сафран Фоєр
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Всьо ясно - Джонатан Сафран Фоєр страница 13

Название: Всьо ясно

Автор: Джонатан Сафран Фоєр

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Зарубежная образовательная литература

Серия:

isbn: 978-617-12-4065-0, 978-0-141-00825-7, 978-617-12-4064-3, 978-617-12-3837-4

isbn:

СКАЧАТЬ машини.

      «Залізнична мандрівка вам сподобалася?» – запитав я його. «О, Боже, – вигукнув він, – двадцять шість годин! Затрахала нестерпно!» «Бач, попалася йому стєрва, але всьо зробила супер», – подумав я. Потім спитав: «Ви хоча б трохи перекимарили?» – «Що?» – «Ну, ви кимарнули?» – «Не розумію». – «Ну, як там ще, упокоїлися?» – «Як?» – «Ви впокоїлися в поїзді?» – «Та ні, – сказав він, – я зовсім не впокоювався». – «Шо-шо?» – «Я… не… у… по… ко… ю… вав… ся». – «А пограничники?» – «Вони нас не затримали, – відповів він, – я багато чув про них, обіцяли, що вони ну, знаєте, зададуть нам жару. Але вони тільки зайшли, перевірили паспорти й більше нас не чіпали». – «Шо-шо?» – «Мені казали, що будуть проблеми, але жодних проблем не було». – «А, так ви про них чули?!» – «Ну, так. Мені казали, що вони добрячі скурві сраки». Добрячі скурві сраки. Я закарбую це у своєму мозку. Правду кажучи, мені було аж якось странно, що в героя не сталося ніяких пригод чи оказій із пограничниками. У них була брутальна привичка забирати в людей із потягів разні вєщі без спросу. Коли мій батя одного разу поїхав до Праги в командіровку від «Доріг предків» і дорогою заснув, то пограничники витягли з його чемодана багато класних речей, шо викликає законне негодування, бо в мого баті класних речей не так уже й багато. (Це так нетипово – представляти собі, шо хтось колись образив батю. Я привик думати, шо ролі у світі не міняються.) Я тоже чув різні історії про вояжерів, які мусили поділитися з пограничниками частиною валюти, шоб ті вернули їхні документи. Американцям від усього того могло бути або лучше, або хуже. Перше, єслі пограничник любив Америку й бажав справити на американця враження доблесного сторожа границі. Такий пограничник думав, шо колись-то стріне цього американця вже в Америці й шо американець візьме його із собою на гру «Чикаго Булз», купить йому голубі джінси, білий хліб і тонкий туалєтний папір. Цей пограничник мічтає говорити англійською без акценту й оженитися з дєвкою з великими м’якими цицьками. І цей пограничник признається вам, шо йому не нравиться місце, де він живе.

      Другий вид сторожів границі – це ті, шо тоже люблять Америку, але ненавидять американців за то, шо вони американці. Такі найхужіші. Такий пограничник знає, шо він ніколи не попаде в Америку й більше ніколи не побачить американця. І він буде красти в американця й залякувати його, шоб продемонструвати, шо він може це зробити. Діло в тому, шо це єдиний шанс у його жизні показати, шо Україна вища за Америку, а він сам – вищий за американця. Про це мені розказав батя, і я поняв, шо він теж упевнений, шо так справедливо.

      Коли ми дойшли до машини, дєд терпляче чекав на нас там, як йому й наказував батя. Він був дуже терплячий і мило похропував. Він хропів із такою гучністю, що я й герой чули його, хоть вікна в нашому кабріолєті були зачинені.

      Казалося, шо машина работає. «Це наш воділа, – сказав я, – це шофер-експєрт». На фізіономії героя я спостеріг чудернацьки здивовану усмішку. Її я бачив уже вдруге. Це тривало хвилини чотири. «З ним усе гаразд?» СКАЧАТЬ