Всьо ясно. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Брід про літні подорожі, у які пускалися колись він і його дружина (про скалку, яка забилася в колесо її велосипеда у Венеції, про її портрет, який він намалював червоним олівцем біля високого фонтана в Парижі), показував малій любовні листи, які вони посилали одне одному (ті, що були від матері Брід, він сам писав перед тим лівою рукою), і вкладав дівчинку спати, розповідаючи їй різноманітні історії про їхнє давнє кохання.

      «То була любов з першого погляду, Янкель?»

      «Я закохався у твою маму ще до того, як побачив її – лише почув її запах!»

      «Розкажи мені ще раз, як вона виглядала».

      «Отак, як ти. Красива, з різними, як і в тебе, очима. Одне було блакитне, а друге – каре, у тебе такі самі. У неї були твої міцні вилиці й твоя м’яка шкіра».

      «А яку книжку вона найбільше любила?»

      «Книгу Буття, звісно ж».

      «Вона вірила в Бога?»

      «Про це вона б мені ніколи не сказала».

      «А в неї були довгі пальці?»

      «Отакої-от довжини».

      «А ноги?»

      «Аж отакі».

      «Розкажи мені, як вона дмухала на твоє обличчя, перш ніж поцілувати».

      «Саме так і було. Вона дмухала на мої губи, коли збиралася мене цілувати, наче я якась дуже гаряча страва, яку вона збирається з’їсти!»

      «То вона була кумедна? Кумедніша, ніж я?»

      «Вона була найкумеднішою людиною на світі. Точно такою, як оце ти».

      «Вона була красивою?»

      Це було неминуче: Янкель закохався у свою жінку, котрої ніколи не бачив. Він прокидався вночі, щоб відчути вагу її тіла, яке не лежало на ліжку поруч із ним, до найменших деталей пам’ятав звичні жести, яких вона ніколи не робила, сумував за відсутньою вагою її відсутньої руки на його надто справжніх грудях, що робило його удівецькі спогади ще більш переконливими, а його біль – іще сильнішим. Янкель відчував, що втратив її. Він таки її втратив. Уночі він перечитував листи, котрі вона йому ніколи не писала:

      «Найдорожчий Янкелю!

      Я незабаром повернуся додому, тож тобі не варто так за мною нудьгувати, хоча мені й приємно знати, як ти на мене чекаєш. Ти такий дурненький. Ти це знаєш? Ти знаєш, який ти дурненький? Може, я тебе за це й люблю, бо сама така ж дурненька.

      Тут довкола прекрасно. Настільки прекрасно, наскільки ти й пообіцяв, що воно так буде. Люди добрі до мене, і харчуюся я також незле, про що згадую лише, бо знаю, як ти завжди хвилюєшся, аби я дбала про себе. Мені ведеться добре, не турбуйся.

      Тебе тут справді бракує. Я нудьгую за тобою майже неймовірно. Щохвилини щодня я думаю, що тебе тут немає, – це майже вбиває мене. Утім, уже скоро ми будемо разом, і мені вже не треба буде нудьгувати й думати, що те, що все, чого тут бракує, це лише те, чого тут немає. Щовечора перед сном я цілую свою подушку й уявляю, що то ти. Я знаю, що ти напевне робиш щось подібне. Тому СКАЧАТЬ