Всьо ясно. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ застав на вітальному килимку перед своєю хатою, на самому ШАЛОМ, записку: «Я мусила зробити це заради самої себе».

      Лілла Ф. порпалася в землі біля маргариток. Біцль-Біцль за вікном своєї кухні намагався відшкрябати дочиста рибний прилавок. Шлойм В. дивився на світ крізь верхню колбу піскового годинника, з яким так і не зміг розлучитися. Ніхто не обізвався жодним словом, коли Янкель прочитав записку, і пізніше ніхто нічого не сказав, начебто зникнення його дружини нікого анітрохи не здивувало чи всі зовсім забули, що він узагалі був колись одруженим.

      «Чому вона не підсунула цидулку під двері? – дивувався Янкель. – Чому вона бодай не згорнула її?» Записка виглядала так, як і будь-яка інша, яку вона коли-небудь залишала для свого чоловіка. Так, ніби там писала: «Ти б не міг полагодити дверний молоток?» або «Я незабаром повернуся, не хвилюйся». Йому здавалося невимовно дивним, що оця коротенька записка – «Я мусила зробити це заради самої себе» – виглядає точнісінько так само: банально, звичайно, ніяк. Він міг ненавидіти ту, яка пішла, бо вона залишила записку на видному місці, а ще міг ненавидіти її за очевидну простоту написаного, за неприкрашеність цього малого клаптика паперу, на якому не проступало найменшої вказівки на те, що це важливо, що це найбільш болюча звістка, яку я написала у своєму житті, так, я швидше помру, ніж зможу написати ці слова знову. А де ж плями від засохлих сліз? Де кривизна почерку від тремтіння рук?

      Але колишня дружина була його найпершим і єдиним коханням, а мешканці тієї вбогої громади зазвичай прощали тих, кого любили, тому Янкель змусив себе зрозуміти її або принаймні вдати, що розуміє. Більше ніколи він не осудив її за цю втечу до Києва, за від’їзд із прибулим вусатим бюрократом, котрого прислали розслідувати його ж, Янкеля, судову справу; той чиновник, напевне, пообіцяв їй краще майбутнє, сказавши, що забере її від усіх цих клопотів кудись, де затишніше, де не потрібно думати, де ніхто не вимагатиме зізнань, де судова тяганина закінчиться. Ні, не те. Причина була в самому Янкелі. Вона хотіла бути без нього.

      Наступні тижні він змагався із собою, викидаючи з голови думки про те, як чиновник трахає його жінку. Це могло бути на підлозі кухні, серед розкиданого начиння. Або навстоячки, коли вона в самих лише панчохах. Або просто на траві перед їхнім новим великим будинком. Він уявляв, як вона стогне від задоволення так, як вона ніколи не стогнала для нього, відчував ті пестощі, які вона йому ніколи не дарувала, бо чиновник був мужчиною, а він, Янкель, ним не був. «Чи вона смокче його пеніс? – запитував він у себе. – Я знаю, що все це тільки дурні думки, уявні образи, які можуть лише завдавати болю, проте я не можу звільнити себе від них. А коли вона смокче його пеніс, бо мусить так робити, що тоді робить він? Чи він забирає їй волосся з обличчя, аби краще її бачити? Напевне, торкається її грудей. А може, він при цьому думає ще про когось? Якщо так, то я вб’ю його за це».

      Уся громада продовжувала спостерігати за СКАЧАТЬ