Всьо ясно. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – запитав дєд. І я сказав йому, шо клянуся дрином. Тоді він зрулив на обочину. «Тут ми спинимся й з’їмо наш сніданок», – сказав дєд.

      «Шо, прямо тут?» – офігів я, бо мєсто було дуже непривабливим, якихось пару метрів від болота серед дороги й біля якоїсь бетонної стіни, що отділяла дорогу від колгоспних полів. «Так, я думаю, що це найкраще місце», – відрізав дєд, і я поняв, що лучше не нариватися. Ми вляглися на травку й начали їсти, а Семмі Дейвіс Младший-Младший у той момент пробував злизати жовту розмєтку з дороги шосе. «Як ти ще раз помилишся, – сказав дєд, вдумливо пережовуючи сосіску, – то вилетиш із машини з відбитком кєда на дупі. Це буде відбиток мого кєда. І він буде на твоїй дупі. Ти усвідомлюєш цю річ?»

      Коли ми приїхали до Львова, була тільки одинадцята година, но ми зразу подалися на залізничний вокзал, як і наказував нам батя. Вокзал було дуже тяжко найти, і ми ставали багато разів абсолютно потєряними. Це доводило дєда до сказу, він всьо повторяв: «Я ненавиджу Львів!» Так ми блуждали мінут із десять. Львів – це велике й чудове місто, але воно не таке, як Одєса.

      Одєса дуже красива, там є багато відомих пляжів, де дєвочки лежать на спинах і репрезентують свої суперові цицьки. А Львів нагадує американський Нью-Йорк. Мені навіть кажеться, шо Нью-Йорк, по факту, строїли на зразок Львова. Тут високі дома (деякі даже мають по шість етажів), широкі вулиці (де є місце для трьох автомобілів уряд), і всі люди з мобілками. У Львові є багато статуй і багато місць, де вони колись стояли. Я ше не бачив міста, у якому було б стільки бетону. Та тут всюда бетон, я вам скажу, шо навіть міське сіре небо похоже на бетон. Це шось таке, про шо ми з героєм будемо багато терти потім, коли нам не хватить слів. Він мене спитає: «Ти пам’ятаєш щось конструктивне про Львів?» І я скажу: «Я – да, там дофіга конструкцій». І тоді він тоже скаже: «І я пам’ятаю». Львів вопше дуже важне місто в українській історії. Спитаєте чому? Та я не знаю чому, но, думаю, шо мій друган Гриня це точно знає.

      Але з боку вокзалу Львів не дуже вставляє. Іменно тут я протинявся більш ніж чотири години, підстерігаючи нашого героя. Але оскільки його потяг ше й спізнювався, то мені прийшлося чекати його всі п’ять годин. Мені було дуже нудно блукати вокзалом навіть без плеєра, але попускало від мислі, шо я не в машині разом із дєдом, який помалу їде кришею, і Семмі Дейвісом Младшим-Младшим, який уже давно здурів. Вокзал був не звичайним, а прикрашеним голубими і жовтими кусками бумаги, які висіли зі стелі. Їх помістили тут, шоб відзначити першу річницю нашої Конституції. Мене вони не вставляли аж так, шоб цим гордитися, но мені казалося, шо вони мають понравитися героєві, коли він вилізе зі свого празького поїзда. Так він зразу відчує дух нашої країни. Може, він подумає, шо куски бумаги тут для нього, бо я ж знаю, шо голубий і жовтий – це кольори євреїв.

      Коли його поїзд приїхав, мої ноги від довгого стояння набухли, і я йшов, як по битому стєклу. Я б десь тут і присів, но підлога вокзалу була така грязна, а я надяг СКАЧАТЬ