Трейнспоттінґ. Ірвін Велш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ свічкою. Реймі підтягнув до себе обличчя Кумарного і міцно поцілував його в губи. Кумарний його відштовхнув, здригаючись.

      – Від’їбися! Пиздюк блядський!

      Джонні й Елі голосно розреготались. Йа б, либонь, теж, аби не почувавсь так, наче кожну кісточку в моїм тілі рівночасно трощать в лещатах і пиляють тупою ножівкою.

      Кумарний обхопив джгутом руку Елі понад ліктем, вочевидь, забиваючи собі місце в черзі, і поплескав по вені на її тонкій, попелясто-блідій руці.

      – Хо’, йа це зроблю? – запитав він.

      Вона кивнула.

      Перш ніж всмоктати крізь голку з п’ять мілілітрів у жерло шприца, він кидає в ложку ватяну кульку і дме на неї. Він намацав охуєнно здоровецьку синю вену, яка, здається, тягнеться майже наскрізь в руці Елі. Він простромлює плоть і повільно вводить трішечки, але потім всмоктує в шприц її кров. Губи в неї тремтять, кілька секунд вона благально дивиться на Кумарного. Вираз обличчя в нього залишається огидним, зловорожим і рептилоїдним, перш ніж він заганяє цей коктейль в напрямку її мозку.

      Вона відкида назад голову, заплющує очі й роззявля рота, видаючи ’кийсь такий аж оргазмічний стогін. Очі в Кумарного тепер невинні й сповнені здивування, лице наче в дитини, що підійшла різдвяним ранком до купи звабливих пакунків з дарунками під ялинкою. В обох вигляд на диво гарний і чистий у мерехтливому світлі свічки.

      – Це крутіше за будь-який перепих… це крутіше за будь-якого в світі йобаного хера, – охає Елі, і то цілком серйозно.

      Це бентеже нас до такої міри, шо йа крізь штани лапаю власні геніталії, аби впевнитися, шо вони ще там. Хоча отак себе мацати, від цього нас самого нудить.

      Джонні подає Кумарному свою машину.

      – Можеш вмазатися, але тіки цим інструментом. Сьодні в нас гра в довіру, – усміхнувся він, але не жартівливо.

      Кумарний мота головою:

      – Йа не користаюсь ні голками, ні шприцами чужими. Маю свою машину з собою.

      – Ну, це не вельми товариськи. Рентсе? Елі? Реймі? Шо ви на це думаєте? Чи це ти так натякаєш, шо в Білого Лебедя, у Паньматки-Ігумені кров інфікована вірусом людського імунодефіциту? Скривджено мої найліпші почуття. Йа можу лиш сказати: не хо’ моїм, значить, не ширяєшся, – либиться він у зухвалому вищирі, демонструючи набір гидких зубів.

      Як на мене, це зовсім не балачка Джонні Лебедя. Це аж ніяк не Лебідь. Та ну нахер. Якийсь злючий демон вселився в його тіло й отруїв йому мозок. Від цього персонажа мільйон миль до того тонкого жартуна, шо йа знав його колись як Джонні Свона. Приємний хлопчина – усі так кажуть, включно з моєю власною ма. Джонні Свон, сам весь такий по вуха у футбіку, такий згідливий, шо йо’ завше грузили пранням форми після п’ятірні на «Мідовбенку»[13], і він нізащо в житті на те не жалівся.

      Йа пересрав, шо не зможу зара’ вмазатись.

      – Та ну те’ нахер, Джонні, послухай, шо ти верзеш. Попустися. Маємо ми те сране бабло, – йа витяг з кишені кілька СКАЧАТЬ