Розстрільний календар. Олена Герасим'юк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ align="right">

      У моїй душі царював розлад. Мені важко було мовчки терпіти лицемірство правителів, та одночасно я розумів, що виступ буде коштувати мені способу життя, що цілком мене влаштовував […] з особливою силою навалилася на мене думка, що давно вже переслідувала мене: «Треба виступати. Не можна мовчати».

Петро Григоренко

      7 вересня 1961 року Петро Григоренко виступив на партконференції Ленінського району Москви із закликом «підсилити демократизацію виборів і широку змінюваність, відповідальність перед виборцями». Після цього усе враз змінилося: 54-річний генерал був позбавлений депутатського мандата з формулюванням «за політичну незрілість», негайно був усунутий від викладання у Військовій академії ім. М. В. Фрунзе, одержав сувору догану по партійній лінії та моментально був висланий на службу на Далекий Схід.

      Восени 1963 року, перебуваючи у відпустці у Москві, Григоренко організував підпільну «Спілку боротьби за відродження ленінізму». Написав сім листівок, які були поширені у Москві, Владимирі, Калузі, військах Ленінградського і Середньоазіатського округів. У листівках ішлося про бюрократичне переродження радянської держави, її каральну політику стосовно робітників, причини продовольчої кризи в країні.

      1 лютого 1964 року Григоренка вперше арештували співробітники КДБ. На допиті він відхилив пропозицію голови КДБ В. Семичасного «покаятися», щоб уникнути арешту і суду, після чого був звинувачений за статтею 70 («антирадянська агітація та пропаганда») Кримінального кодексу РРФСР, а потім направлений на судово-психіатричну експертизу до Інституту ім. Сербського. Експертиза визнала його неосудним із діагнозом «параноїдальний розвиток особистості, що виник в особи з психопатичними рисами характеру».

      22 квітня 1965 року генерали вирішили, що Григоренко одужав.

      Коли Брежнєву принесли документи про звільнення, він запитав, де, власне, колишній генерал. Дізнавшись, що він уже звільнений з лікарні, вимовив: «Даремно поквапились».

Джерела

      Бекірова Гульнара. Сторінки кримської історії. Петро Григоренко. Закінчення // Радіо Свобода. – 2015. – 16 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/o19kQX

      Зубарєв Дмитро, Кузовкін Геннадій. Григоренко Петро Григорович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. – 2007. – 14 липня. Режим доступу: https://goo.gl/q6Wnsb

      Корсун Лідія. Ген дисидентства. Сини Петра Григоренка і Сергія Єсеніна підтримують дух правозахисту в Америці // Україна молода. – 2005. – 27 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/XRaxm6

      Овсієнко Василь. Петро Григоренко – радянський генерал, який став дисидентом // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. – 2012. – 21 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/F8BBdV

      Сюндюков Ігор. Генерал, що рятував честь українців // День. Україна Incognita. – 2012. – 21 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/MQvdi8

      Шаповал Юрій. Нестандартний генерал // День. – 2007. – 13 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/dSm9Ns

      Генерал Петро Григоренко: Спогади, статті, матеріали / Упоряд. та передм. О.Обертаса. – К.: Смолоскип, 2008.

      Рух опору в Україні 1960–1990: СКАЧАТЬ