Розстрільний календар. Олена Герасим'юк

Чтение книги онлайн.

      Коли почалася війна, Гіляров відмовився евакуюватися з Києва і лишився на окупованій німцями території – хранитель мав перебувати біля експонатів. На жаль, Сергій Олексійович не зміг запобігти пограбуванню музею. Проте, щоб хоч частину шедеврів залишити нащадкам, Гіляров погодився бути директором музею, щодня ходив туди на роботу. В газеті «Нове українське слово» вийшла низка його публікацій про діячів культури німецького походження. Він завжди і скрізь писав про художників, але водночас наголошував на раніше табуйованих темах: колгоспах, Голодоморі, церквах, знищених більшовиками у Києві… На виставці Музею-архіву Переходової доби, створеного групою київських науковців у 1942 році, були продемонстровані тисячі документів, фото, свідчень. Професор Гіляров одним із перших розповів світові про знищення більшовиками найдавніших храмів, пам’яток культури та мистецтва.

      30 грудня 1945 року мистецтвознавця заарештували вдруге. Його звинувачували у співробітництві з нацистською владою під час тимчасової окупації Києва. В «особистому свідченні» зафіксовано діалог дослідника зі слідчим:

      – Чому ви залишилися на окупованій території і працювали на німців?

      – Я усвідомлював, що моя поведінка, мої антирадянські випади в епоху окупації не можуть минутися для мене безкарно, якщо повернеться радянська влада. «Ми залишимося тут до останнього подиху або до переможного кінця», – казав я всім, хто радив мені їхати.

      Гіляров зізнався, що його лякала політика червоного терору: «Я не міг прийняти деяких реформ у сфері народного просвітництва, коли на посади професорів призначалися люди без необхідної кваліфікації… До колективізації в мене було внутрішньо негативне ставлення. Через ці суворі й жорстокі методи… Неприйнятною була для мене й художня політика радянського уряду. Продаж через Держторг за кордон музейних цінностей як наших, українських, так і столичних музеїв. Я схильний бачити в цьому шкідливу антирадянську ініціативу. Я намагався в порядку відомчої підлеглості протестувати проти цього, але, звичайно, дарма… Нарешті, я дуже негативно ставився до знищення пам’яток архітектурної давнини в Києві. Протестувати чи виступати проти цих руйнацій я не бачив можливості, оскільки вони були санкціоновані вищими урядовими органами».

      До справи долучили доноси й посилання на гіляровський коментар до картини Пітера Брейгеля «Сліпі». Мовляв, хтось чув під час його лекції, як народ іде за сліпцями і впаде вслід за ними в провалля…

      Сергій Гіляров помер 8 лютого 1946 року у Лук’янівській в’язниці Києва. Офіційною причиною смерті було названо запалення легень. Згодом з’ясувалося, що науковець помер від виснаження – відмовився від їжі, оголосивши голодування.

      Безручко Олександр. Професор Сергій Гіляров: Етапи творчого і педагогічного шляху // Студії мистецтвознавчі. – 2010. – № 3(31). Режим доступу: https://goo.gl/7wJfha

      Безручко Олександр. Сергій Олексійович Гіляров: доля вченого та мистецтвознавця СКАЧАТЬ