Повернення у притулок. Меделін Ру

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ її до кишені спортивної куртки якраз перед тим, як вони вийшли до вестибюля. Місіс Шеридан підвелася з низенької пошарпаної канапи. Ден не сказав ні слова, але кутики її вуст почали смикатися.

      – Як гадаєш, це йому допомогло? – тихенько спитала вона.

      – Я не знаю, можливо, – відповів Ден. Його щоки палали від очевидної брехні. – Ні, я сумніваюся, що це допомогло. Вибачте.

      Місіс Шеридан кивнула, тоді опустила тремтячу руку йому на плече.

      – Дякую за те, що спробував. – Не промовивши більше жодного слова, жінка обернулась і вказала йому на металодетектор.

      Ден, не тямлячи себе, забрав пакет зі своїми речами.

      Медсестра Ґрейс наздогнала їх, коли вони вже дійшли до дверей. Вона відвела місіс Шеридан убік і щось тихенько їй говорила. Для Дена це був шанс побачити зміст записки, яку йому дав Фелікс.

      Він розвернувся до стіни, тремтячи від збудження і страху, запхав руку до кишені й вийняв записку.

      Але ні, то була не записка, а фотографія, надрукована на цупкому папері. На нього дивилися пусті чорно-білі обличчя двох маленьких хлопчиків, що стояли перед смугастим цирковим наметом. Тепер він не сумнівався – світлини, що їх отримали Джордан та Еббі, були між собою пов’язані. А знімок, який він тримав у руці, був тією частинкою, якої бракувало.

      – Що це, в біса, таке? – пробурмотів Ден.

      Він обернув фотокартку і побачив поспіхом нашкрябаний рядок із цифрами. У голові лунав голос Фелікса.

      «Йди за ними, Деніеле. Ти побачиш. Ти все побачиш!»

      – Йти за чим? – сказав він уголос. – І до чого?

      Під цифрами було лише два слова: «ще не».

      Він уявив цю світлину між тими, які були в Джордана та Еббі, й зрозумів, що лише тепер послання склалося в одне ціле. Тоді виходить, що ці знімки їм надіслав Фелікс. А може, йому хтось у цьому допоміг.

      У Дена волосся стало дибки, коли він зібрав докупи всі слова.

      «Це ще не кінець».

      Роздiл № 5

      Ден вдивлявся в розмиті зображення своїх друзів, які приголомшено закліпали у свої веб-камери. Еббі заправила за вухо пасмо чорного волосся, на мить показавши тонке зап’ястя, вкрите плямами чорного чорнила і ляпками фарби.

      – Бідолашний Фелікс, – пробурмотіла вона. На зображенні її губи вже рухались, а голос почувся на півхвилини пізніше. У звичайній розмові це виглядало б смішно. – Я сподівалась, що до цього часу йому хоч трішки покращало.

      – Та де там, – утрутився Джордан, струснувши густими кучерями. Він зняв свої хіпстерські окуляри в товстій оправі й витер їх об сорочку. – Я навіть не думав, що цьому хлопчині щось допоможе. Він намагався вбити нас, Еббі. А тепер ще й ці фото? Чесне слово, мені більше подобалось, коли там було написано: «Це кінець».

      – Мені здається, що його досі переслідує те, що він зробив. Ти чув, що казав Ден: Фелікс хотів, щоб йому пробачили. Навіть якщо він досі… Навіть якщо йому й не покращало, СКАЧАТЬ