Повернення у притулок. Меделін Ру

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ себе. Замість них у мене тепер контактні лінзи.

      Ден кивнув, склав долоні докупи і поклав їх на коліна.

      – Особисто я вважаю, що перерізати сонну артерію шматком зазубреного пластику – це вельми марудний і геть неефективний спосіб самогубства, але мені казали, що таке вже траплялося раніше, тому… – Фелікс постукав пальцем під правим оком. – Безпека понад усе.

      – Я впевнений, що вони знають, що роблять.

      – Ти виглядаєш не дуже, Деніеле, – якось так, ніби між іншим, зауважив Фелікс. – Не вдається виспатись?

      – Кошмари, – пояснив Ден. Він не бачив сенсу прикидатися. Фелікс не міг дати собі ради з наслідками того, що сталося в Брукліні, і Ден теж, хоча він щосили намагався вдавати, ніби в нього все добре. – Але гадаю, тобі це й так відомо.

      Фелікс кивнув, знову визираючи у вікно.

      – Так, так… Кошмари дошкуляють найбільше. Мені сняться всі ті скульптури, які мені ще належить зробити, і, навіть тоді, коли я контролюю себе і розумію, що це не справжній я, такі незавершені справи все одно переслідують мене. Певен, що ти мене розумієш. Ти теж особливий, такий же особливий, як я. Ти бачиш те, чого не мав би бачити. Ти знаєш те, чого не мав би знати. Як от спогади інших людей… – Він зупинився, щоб розгладити покривало на колінах. – Тутешні лікарі роблять усе, що можуть. Напади люті вже минули. Але сни… Вони обпікають мій мозок, вони не минуть ніколи. Яскрава палюча зірка… Мене пече і тоді, коли мої очі розплющені, і тоді, коли я їх заплющую. Мене пече навіть зараз, коли я дивлюся на твоє обличчя.

      – Що ти казав? Я на секунду задумався. Чесне слово, я навіть не знаю, що тобі відповісти. Я думав, що всі кошмари зникнуть, щойно ми покинемо те місце.

      Від різкого вибуху сміху Ден мало не звалився зі стільця. Він аж ніяк не сподівався, що Фелікс почне сміятися, та ще й так раптово. Нарешті Фелікс заспокоївся і закопилив губу.

      – Ти дуже наївний.

      – Мабуть, – погодився Ден. – Та все ж, є речі, набагато гірші за наївність.

      Фелікс подався вперед і махнув рукою, щоб Ден зробив те саме. Коли він присунувся до Фелікса, йому в ніздрі вдарив сильний запах мила.

      Фелікс розтягнув губи в посмішці, у кутиках його очей зібралися зморшки. Він знову засміявся, майже радісно, немовби за стіною його зубів ховалася якась таємниця, яка тільки й чекала слушного часу, щоб вистрибнути.

      – Невже?

      – Що ти маєш на увазі? – прошепотів Ден. Він зазирнув Феліксу за плече і глянув на віконечко на дверях. Фелікс видав ще один різкий смішок, тоді примружився і скоса подивився на Дена. – Може, мені не варто було сюди приходити.

      – Уже… Усе добре. Я… Зірка досі пече, але я… Так, я можу протриматись досить довго.

      Фелікс наблизився до Дена майже впритул – ще трошки, і він би вперся підборіддям у Денове плече. Ден закляк і навіть не відчув, як щось упало йому на коліна.

      – Не можна, щоб вони це побачили, – прошипів Фелікс. – Прикрий рукою. Так, ось так, добре. Не дозволяй СКАЧАТЬ