Повернення у притулок. Меделін Ру

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «Мабуть, саме так і почуваєшся, коли трохи захмелієш», – думав він, безцільно блукаючи поміж смугастими наметами.

      Ні, не безцільно… Щось указувало йому дорогу. Він не знав, куди прямує, але знав, що мусить дістатися туди. Відповіді. Відповіді на питання, які він тільки зараз набрався сміливості поставити. А що, як він зможе примусити свою сім’ю робити все, що він захоче? А що, як контроль чужого розуму – це зовсім не магія, а наука?

      Він наближався, уже ледь тримаючись на ногах, коли обійшов останній намет і підступив до пошарпаної сцени. У спітнілій долоні Ден міцно стискав смужку паперу. «Одноразовий квиток». На сцені, терпляче і насторожено, на нього чекав простакуватий на вид старигань. Він справді виглядав звичайним дідом, але зовнішність може бути оманливою…

      Пронизливе дзеленчання розірвало видіння, і його сон розсіявся.

      Ден аж підскочив на ліжку, йому запаморочилось у голові. Дзеленчання виявилось реальним, і він узявся нишпорити тумбочкою в пошуках телефону. В процесі пошуків він перекинув баночку з ліками, яку забув закрити після того, як прийняв їх, щоб швидше заснути.

      Ще добре не очунявши, він знайшов свій телефон біля баночки. Перекотився на спину і присунув екран ближче до очей.

      Це було повідомлення від Міссі.

      Шкода, що ти не зміг прийти на вечірку. Нам тебе дуже бракувало!

      Ден щось пробурчав і поклав телефон назад на тумбочку. Напевне варто було хоча б написати їй привітання з днем народження, але це геть вилетіло йому з голови. Занадто втомлений, аби щось відписувати, він закутався в ковдру і спробував знову заснути.

      Але йому не давала спокою одна думка, хоча цього разу вона була не така вже й погана: невдовзі йому не доведеться перейматися через Міссі чи Таріка. Він зустрінеться з Еббі та Джорданом, своїми справжніми друзями.

      Роздiл № 6

      Холодна мжичка намочила йому волосся, і Ден розділив його на два боки, а тоді скуйовдив пальцями. Він тинявся туди-сюди обабіч дороги, він замерз і ніяк не міг заспокоїтись, усе вистукував по ногах пальцями, які заховав до кишень. Повз нього пролітали автівки, заповнюючи повітря шурхотінням, коли шини ковзали по мокрій дорозі.

      Нарешті під’їхав автобус, заскреготали гальма, і він побачив світле обличчя Еббі, що дивилася на нього згори вниз.

      Він помахав їй, поправляючи на плечі лямку від важкої сумки з ноутбуком. Він уже тричі перевіряв її, аби впевнитись, що взяв усі ліки, але, ніби якийсь параноїк, заходився перевіряти її знову.

      Як і тоді, коли вони вперше потрапили на ПКНГК, Джордан та Еббі приїхали одним автобусом. Денові в обличчя вдарили вихлопні гази, змішуючись із запахом мокрого після дощу асфальту. Він щільніше закутався у свою куртку і переступив з ноги на ногу, щоб зігрітися. Тут було трохи холодніше, ніж удома, наприкінці жовтня вже відчувалась зима. Деревами, гілками і тріщинками в асфальті збігали дрібні струмочки дощу. За квартал від автобусної СКАЧАТЬ