Повернення у притулок. Меделін Ру

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ усю дорогу розповідав про свого студента-наставника, – відповіла Еббі. – Він знайшов його на Facebook. Дуже багатий. Дуже атлетичний. І дуже гарний, з позначкою «СПОКУСЛИВИЙ» великими літерами.

      Ден нервово засміявся.

      – І, мабуть, дуже навіть «традиційний», з позначкою «Розчарування» з великої літери, – додав Джордан.

      – Сумніваюся, що нам доведеться часто з ним бачитись, – зауважив Ден. – Ми маємо виконати нашу місію. – Він хотів, щоб це звучало безтурботно, ніби жарт, але ні Джордан, ні Еббі не засміялись. – До того ж він, напевне, теж не має часу на таких нікчемних школярів, як ми.

      – Угу. – Джордан струснув кучерявим волоссям і скоса глянув на Еббі. – Будемо сподіватись, що він не звертатиме уваги на вилазки банди Скубі[3].

      – Не пригадую, щоб цей пагорб був таким крутим, – сказала Еббі, переводячи подих. – Боже, напевно взимку тут страшенно холодно.

      З кожним кроком, що наближав їх до коледжу, Денові все дужче перехоплювало подих, а настрій погіршувався. Одна справа говорити про повернення сюди, а от приїхати сюди, повернутися – це зовсім інше. Фелікс, одержимий чи натхненний Скульптором, намагався їх убити. Ден на власні очі бачив мерця. Однак, який би неспокій не панував у його душі через це місце, було відчуття, ніби хтось відкрив йому груди і запхав туди магніт – щось тягнуло його сюди, до ще не розкритих таємниць цього місця.

      Дзижчання в кишені вирвало Дена із задуми. Він вийняв телефон і побачив нове повідомлення від Сенді.

      Привіт! Нормально доїхав до Джордана? Просто цікавлюся. Бажаю вам гарно провести час!

      Ден покусував щоку і водив пальцем по екрану, відписуючи їй якесь загальне, але заспокійливе повідомлення.

      – До Джордана? – Хлопець заглянув Денові через плече. – Що ти наплів своїм батькам про ці вихідні?

      – Не зовсім правду, якщо ти це маєш на увазі. – Він не радів від того, що збрехав мамі, але це було не так уже й важко. – Я сказав, що на цих вихідних ви поїдете оглядати Джорджтаунський університет і я хочу до вас долучитися.

      – Ну, принаймні хоч цього разу не я вигадую байки про своє місцеперебування, – з єхидною посмішкою зауважив Джордан. – Упевнений, що ми гарно розважимось у Джорджтауні.

      – Треба було розказати їм правду, – сказала Еббі.

      – Тоді б я зараз не говорив з вами. Мої батьки не хочуть, аби я навіть наближався до цього місця. «Хто знає, може, вони праві».

      Вони видерлися на верхівку пагорба, і Ден раптом зупинився та завмер, ніби хтось ударив його у живіт і вибив з нього залишки повітря.

      – Що за… – Слова застигли на губах.

      «Ті самі, – подумав Ден, приголомшено витріщаючись на море наметів, що розкинулись на траві перед коледжем. – Такі ж, як у моєму сні». Чи, точніше, як у сні головного лікаря. Гірше того – такі ж, як на їхніх загадкових фотографіях.

      Він вийняв світлину з кишені й підняв, щоб усі троє могли її бачити. СКАЧАТЬ