Повернення у притулок. Меделін Ру

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ неможливо описати здивування і страх, що врізались йому в горло. У Дена перехопило подих.

      Понурий, білий з темним оздобленням, що розвалюється на очах…

      – Бруклін, – прошепотів він, присунувшись до самого монітора. – Ось подвір’я. А той ярмарок був на галявині перед Вілфурдом.

      – Цей краєвид здався мені знайомим, тож я переглянув сайт коледжу і вуаля! Це ті самі дерева, той же дах, – пояснив Джордан.

      – Молодець, – сказала Еббі.

      – Дякую, щиро дякую, завжди до ваших послуг.

      – Добре. – Ден відхилився від монітора. Він покусував ніготь на великому пальці й переводив погляд з кольорового фото на екрані на чорно-біле, що лежало перед ним на столі. – Добре, виходить, що це Бруклін. Тут подвір’я. Але що тоді означають ті цифри?

      – Це координати, – відповів Джордан, а його слова переривало швидке клацання клавіатури. – Але вони нічого не означають без головних позначок. Однак я перевірив координати Камфорда, і вони схожі на ці. Дуже схожі. Якщо поставити правильні літери, ти сам побачиш, до чого я веду.

      – Хвилиночку, Джордане. Не може бути, щоб усі ми були невизнаними геніями, – Ден спробував його піддражнити.

      – Ні, я розумію, про що він! – Голос Еббі був таким же схвильованим і захопленим, як у Джордана. Але Ден не міг збагнути їхнього ентузіазму, принаймні поки що.

      – Ось так, – сказав Джордан, і в Дена з’явилось нове повідомлення.

      «43° 12’24”N 71° 32’17”W»

      – Святий Боже! Забудь про невизнаного, ти просто геній.

      – Ой, це ще не все. З такими точними координатами ми зможемо визначити правильне місце. Дайте мені п’ять хвилин і карти Google, і я напишу вам перелік адрес.

      Ну, принаймні їм удалося розгадати першу частину таємниці. Координати. Це ще не кінець. Цілком очевидно, що Фелікс дав їм карту.

      – Дене? У чому річ? – запитала Еббі. Вона пильно глянула на нього у веб-камеру, занепокоєно насупивши брови. – Чому ти затих?

      – Просто я думаю.

      – Як завжди, – посміхнулась вона. – Ну ж бо, поділися з нами.

      – Це не дуже веселі думки, – застеріг він.

      – Ну, останнім часом ми всі недосипаємо і трохи несповна розуму. А, і ще постійний стрес. Якщо я ще бодай раз почую від мами, що мені треба подавати документи в коледж, я одразу ж запишуся у божевільню. – Вона кашлянула, примружила очі й випалила: – Вибачайте! Не змогла дібрати кращих слів.

      – Якраз годяться для того, щоб завести мову про головне.

      – О, Боже, почалось, – докинув Джордан.

      – Просто… Фелікс казав «іти за ними», і це… Я не знаю. Крик про допомогу, мабуть. Я був упевнений, що покину Бруклін і це допоможе мені, допоможе всім нам, але ж так не сталося, правда? Ми досі не можемо з цього виплутатись, і я подумав, може, єдиний спосіб рухатись уперед – це повернутись назад? «Це ще не кінець» – написано на світлинах, так? Ну, то, може, й справді це ще не кінець.

      – Я СКАЧАТЬ