Повернення у притулок. Меделін Ру

Чтение книги онлайн.

      Хоча навколо все було забарвлено в помаранчевий і червоний кольори, ця доволі лісиста місцевість викликала у хлопця спогади. Він майже вловлював запах дешевого освіжувача повітря у тому таксі, що вперше привезло його до Нью-Гемпширського коледжу. Вони й зараз недалеко від нього – трохи північніше, якщо вірити інформації його GPS-навігатора.

      – Ще далеко їхати? – запитав Ден, відриваючись від телефону.

      – Півгодини, – відповіла місіс Шеридан. – Може, сорок хвилин.

      Ден звів докупи коліна. Вони вже їхали цілу годину. То виходить, що до клініки Морсвайт вела єдина дорога, яка багато миль тягнулася через ліс, і простягалася вона бозна-де, далеко від основних транспортних артерій.

      Надійшло повідомлення від його мами.

      Сподіваюся, що ти гарно проводиш час із Міссі й Таріком. Прошу, будь відповідальним, але обов’язково зателефонуй, якщо треба буде забрати тебе з вечірки! Люблю тебе.

      Нарешті дерева поріділи, і Ден притиснув обличчя до вікна, а тим часом вони виїжджали на крутий пагорб, за яким розкинулися широкі поля, то тут, то там загороджені парканами з хвіртками. Ден сподівався побачити чепурну сучасну клініку, але Морсвайт більше скидався на близнюка Брукліну. Ну, принаймні тут було чистіше, хоча ніхто не поспішав зрізати виноградну лозу, що обліпила кам’яний фасад. Висока і сіра, ця будівля нависала над пагорбом, немов стомлений вартовий, і навіть на відстані Ден розгледів її заґратовані вікна.

      Місіс Шеридан зупинила свого «Пріуса» перед брамою, а кремезний прищавий охоронець попросив показати їхні документи. Примружившись, він уважно розглядав Денові документи і час від часу переводив недовірливий погляд на обличчя хлопця, аж нарешті зателефонував до головної будівлі, щоб підтвердити їхній запис.

      – Таки справді тебе там чекають. Ось твій гостьовий бейдж, – сказав охоронець і ледь не швиргонув Дену через вікно документи і пластикову картку з його іменем. – Гарного дня!

      Ден заховав документи, а картку з іменем причепив до піджака. Авто повільно сунуло гравійною доріжкою і неквапливо в’їхало під кам’яну арку входу до клініки. Ден витер спітнілі руки об джинси і глянув на місіс Шеридан.

      – То це тут, – прошепотів він.

      – Якщо тобі треба хвилинку…

      – Ні, – заперечив хлопець. – Я хочу швидше з цим покінчити.

      У Дена під ногами хрускотів гравій, коли він виходив з автівки і прямував СКАЧАТЬ