На межі самотності. Бенедикт Вельс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ важливіше за усе, навіть за кохання. Тому що кохання минає. Ти мене слухаєш?

      Відчувши на плечі батькову руку, я відкинув палицю, якою саме грався, подалі і спитав:

      – Хто твій справжній друг?

      Батько лише похитав головою.

      – Я втратив його, – відповів він за мить, не виймаючи люльки з рота. – Хіба це не дивно? Попросту втратив.

      Я не знав, що на це відповісти, проте вже тоді здогадувався, що ці дружні слова – плід власного розчарування. Однак я їх запам’ятав. Краще б не запам’ятовував.

      – Чув, тобі дістанеться неабиякий подарунок, – сказав батько французькою, виходячи з кімнати.

      – Справді? Який?

      – Потерпи ще кілька хвилин, – усміхнувся він.

      Легко сказати «потерпи». З-за дверей вже лунала фортепіанна музика – «Тиха ніч» і «A la venue de Noёl». За мить у коридорі нарешті почулось тупотіння, і Марті з Ліз, розчахнувши двері, опинились на порозі.

      – Усе, виходь!

      Ялинка у вітальні майже торкалась вершечком стелі і була прикрашена яскравими кульками, дерев’яними фігурками і свічками, а під нею купою лежали подарунки. Пахло воском і хвоєю. Посеред столу виднілася велика печена індичка, а поруч – картопляний ґратен, рагу з ягняти, ростбіф, брусничний джем, прикрашений масляним кремом торт і листкові тістечка. На Різдво їжі завжди було забагато. Те, що залишалося, ми доїдали наступного дня як холодні закуски, і мені це страшенно подобалося.

      Після вечері ми співали різдвяних пісень, а потім, перед урочистим розпаковуванням подарунків, залишався останній ритуал: мама грала на гітарі «Moon River»[6]. Вона завжди насолоджувалась тою миттю і змушувала нас вмовляти її взяти гітару до рук.

      – Ви й справді хочете ще раз почути цю пісню?

      – Так! – кричали ми в один голос.

      – Не знаю, мені здається, це ви з ввічливості.

      – Ні, ми справді хочемо послухати! – кричали ми ще голосніше.

      – Дайте мені нову публіку, – зітхала мама. – Ця вже давно від мене втомилася.

      Ми волали щосили, доки вона не погоджувалася заграти.

      Наша матір все ще залишалась для нас головною в сім’ї. Коли вона була поруч, сварки Марті з Ліз ставали безглуздими суперечками, з яких сміялися всі, а шкільні невдачі й дитячі кризи – дрібними прикрощами. Вона позувала Ліз для її малюнків і дивилась разом з Марті в мікроскоп, щоби побачити результати його досліджень. Мене вона навчила куховарити і навіть розповіла мені свій таємний рецепт «торта, перед яким неможливо встояти». Він складався з липкої шоколадної маси і спричиняв миттєву залежність. І хоча матір була трошечки лінивою (класична сцена – мама лежить на дивані та посилає нас до холодильника по щось смачненьке) і потайки курила, ми всі хотіли бути схожими на неї.

      Мама нарешті почала грати, і за мить кімната наповнилась її голосом.

      Moon River, wider than a mile,

      I’m crossing you in style some day.

      Oh, dream СКАЧАТЬ