Название: Стратегії геніїв. П’ять найважливіших уроків від Білла Ґейтса, Енді Ґроува та Стіва Джобса
Автор: Майкл Кусумано
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Управление, подбор персонала
isbn: 978-617-12-3042-2,978-617-12-2445-2
isbn:
Рішення Джобса істотно впливали на формування уявлень користувачів про зовнішній вигляд та функціонування комп’ютера. Так само Джобс зіграв ключову роль у створенні продуктів, які не були власними винаходами Apple (MP3-плеєр, смартфон, планшет), – саме він визначав або, частіше, змінював спосіб їх застосування. Він, по суті, був «одноосібною фокус-групою».[64] Як свідчать численні перемоги Apple, Джобс мав рідкісний талант передбачати прагнення та потреби споживача. Але є і зворотний бік медалі – майже завжди все залежало виключно від смаку однієї людини. Як зауважував з цього приводу Андерсон, «у більшості випадків [Джобс] був правий, але інколи траплялися провали».[65] До числа невдач належали Lisa – дорогий перший комп’ютер Apple з ГІК, химерний на вигляд Macintosh Cube, провальний хмарний сервіс, інтернет-служба MobileMe. Стів Джобс не був непохибним, тож іншим CEO не обов’язково намагатися повністю копіювати його методи. Найкращі концепції продуктів Apple, так само як Microsoft і Intel, часто з’являлися в результаті палких дискусій і конкурентної боротьби, а не ринкових досліджень і прозорливості однієї людини. Напружені дебати, метою яких було вивчити широке коло ідей і вибрати з них найкращі, та наступні чіткі рішення сприяли правильному визначенню компанією майбутніх потреб споживача – задовго до того, як сам споживач починав їх усвідомлювати.
Енді Ґроув був не таким своєрідним як Джобс у підході до передбачення та формування споживацьких запитів, але він був так само відданий цій справі. Його спіткали ті самі труднощі, що й Apple: розвиток технології значно випереджав вимоги споживачів. Згідно із законом Мура, Intel міг подвоювати потужність своїх процесорів кожні два роки. Поставала очевидна проблема: що робити із цією додатковою потужністю? Користувачі персональних комп’ютерів не мали про це ані найменшого уявлення. У 1980-ті, приміром, багато людей скептично ставилися до думки, що комусь колись знадобиться чип, потужніший за Intel 80386, випущений 1985 року. Навіть ще гірше: багато хто з безпосередніх клієнтів Intel – компанії, які випускали персональні комп’ютери, – активно опиралися спробам компанії додати нових можливостей кожному наступному поколінню мікросхем. Оскільки споживач готовий був заплатити за ПК не більше певної суми, а вартість центрального процесора зростала, прибутки таких виробників ПК, як Dell або Compaq, зменшувалися.
Щоб змусити виробників комп’ютерів купувати нові дорожчі мікропроцесори кожні 18–24 місяці, Intel мала запевнити споживачів у потребі купувати нові дорожчі комп’ютери, розроблені на базі таких мікропроцесорів. А щоб спонукати споживачів до оновлення своїх ПК, Intel мала довести, що можливості й функції нових дорожчих апаратів полегшать їхню працю та покращать побут. Щоб розв’язати цю проблему, Ґроув вимагав, щоб Intel набирала швидкості на «спіралі потужності» і створювала ресурсомісткі застосунки, які вимагають MIPS,[66] тобто прикладні програми, що можуть працювати лише на базі нових надпотужних мікропроцесорів.
Оскільки Intel не розробляв програмного забезпечення СКАЧАТЬ
64
Цит. за: Kahney L.
65
Інтерв’ю з Фредом Андерсоном, 9 жовтня, 2013. Бесіду вели автори.
66
MIPS (скор. від Million Instructions Per Second) – швидкодія процесора, що становить мільйон інструкцій на секунду.