Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції. Віктор Горобець

Чтение книги онлайн.

      Тобто відповідно до положень досягнутого договору козацька Україна отримувала автономію у складі трьох воєводств – Брацлавського, Київського та Чернігівського, а, отже, втрачалися території Барського, Зв’ягельського, Любартівського, Миропільського, Остропільського та Подністровського полків. Козацьке військо у кількості 40-ти тисяч вояків відтепер мало базуватися на теренах шістнадцяти полків: Чигиринського, Білоцерківського, Уманського, Брацлавського, Кальницького, Київського, Переяславського, Кропивнянського, Миргородського, Полтавського, Прилуцького, Ніжинського та Чернігівського. Окремі козацькі полки як певні територіально-адміністративні округи та військові одиниці, наприклад Борзненський та Овруцький, було переформовано у відповідні сотні Чернігівського та Київського полків.

      Надалі в умовах піднесення визвольних змагань козацтва, особливо в контексті успішного перебігу походу козацького війська на білоруські землі, а також поширення козацької займанщини в північно-західному напрямі на Захід і Північ від визначеної Зборівською угодою 1649 р. лінії розмежування, постає ще цілий ряд нових полків – Волинський, Турово-Пінський, Бихівський, Білоруський. Утім, історія їхнього розвитку виявилась не надто успішною. Несприятливий для Українського Гетьманату розвиток міжнародних процесів обумовив ситуацію, за якої вже з кінця 1650-х рр. територія Української держави невпинно скорочувалася. Зокрема, саме в цей час було втрачено контроль над землями Волинського, Турово-Пінського та Білоруського полків.

      Зауважуючи вплив міжнародних чинників на процес формування території Гетьманату, слід визнати, що найбільше тут важили російсько-польські, польсько-турецькі та російсько-турецькі договори, що встановлювали сфери впливу їх суб’єктів на українських землях, змінювали межі поширення влади гетьманської адміністрації в Україні. В міру своїх сил і можливостей гетьмани намагалися впливати на результати таких домовленостей. В одних випадках це виливалося в рішучі практичні дії, спрямовані на денонсацію невигідних козацькій державі домовленостей, у других – в намагання включити до міжнародних документів пропозиції гетьманського уряду щодо врахування українських інтересів при визначенні «справедливих» ліній розмежувань, а ще в інших – в рішучих акціях з розширення території Гетьманату.

      Яскравою ілюстрацією цього є політика гетьмана Богдана Хмельницького восени 1656 р. в контексті його неприйняття намірів Речі Посполитої і Російського царства, відповідно до умов Віленського перемир’я поділити козацьку Україну по Дніпру; або аналогічну реакцію гетьманів Петра Дорошенка й Івана Брюховецького в 1668 р. на поділ України відповідно до умов Андрусівського перемир’я 1667 р.

      Кількома роками по тому, на початку 1672 р., одним із тих тяжких злочинів, що вартували гетьману Дем’яну Ігнатовичу не СКАЧАТЬ