Название: Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції
Автор: Віктор Горобець
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: История
isbn: 978-617-12-3340-9, 978-617-12-3341-6, 978-617-12-2548-0
isbn:
Історичні джерела неодноразово фіксують й ініціативи місцевих мешканців чи представників місцевих старшинських корпорацій щодо передачі того чи іншого населеного пункту або ж тієї чи іншої сотні зі складу одного полку до іншого. Причиною появи подібних прохань, зазвичай, ставали не прагнення до покращення способів владної комунікації, а конфлікти з полковими старшинами. Доволі промовистою в цьому сенсі була конфліктна справа наприкінці 1740 р. в Миргородському полку, де впродовж багатьох років місцевий полковник Василь Капніст не допускав до влади в Цибулевській сотні Давида Звенигородського.
Останній же, намагаючись позбутися переслідувань з боку Капніста, ініціював подачу колективної чолобитної щодо переведення сотні з підпорядкування миргородського полковника полковнику лубенському або ж до встановлення над Цибулевською сотнею прямого управління гетьманського уряду[42].
Не менш поширеною була й практика «міграції» сотень у межах полків[43]. Подеколи ініціатива щодо передачі сотень до складу інших полків ішла від гетьманського уряду. Так, наприклад, за гетьманування Розумовського Олишівська і Мринська сотні Ніжинського полку були передані до складу Київського полку.
Полкові центри Гетьманату: престиж чи проблеми – чого більше?
Зазвичай, адміністративними центрами полків були найбільші і найкраще укріплені міста й містечка полку, від найменувань яких і походила назва певної адміністративної і військової одиниці. Утім, у деяких випадках з різних за своєю природою причин полковники обирали самостійно чи з наказу гетьмана місцем свого резиденування й інші населенні пункти полку.
Зокрема, полковий центр Київського полку був то в Гоголеві, то в Острі, то в Козельці. Полковник Дмитрашко Райча, отримавши восени 1667 р. уряд в Переяславському полку, переніс резиденцію з Переяслава до Баришівки[44]. У Миргородському полку спочатку повноправним полковим містом був Миргород. Але згодом Данило Апостол облюбував для центру свого полкового адміністрування містечко Сорочинці, що за 25 км від Миргорода, яке й стало неофіційним полковим центром і родинною резиденцією Апостолів. Подібно до Сорочинців, у Полтавському полку за урядування Василя Кочубея роль полкового центру відігравало с. Диканька[45]. Аналогічно й лубенський полковник Андрій Маркович також переніс полковий центр із Лубен до Ромен.
Вирішальними мотивами у діях київських і переяславського полковників було небажання потрапляти під жорсткий контроль з боку російської військової адміністрації (воєвод), крім СКАЧАТЬ
41
42
43
44
45