Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції. Віктор Горобець

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ давать»[19]. Якщо московська сторона не зголосилася б на такі фінансові взаємини і наполягала б на збиранні податків з українського населення під орудою воєводи царя, гетьманський уряд наказував би своїм послам, аби ті в жодному разі не погоджувались на це, а в крайньому разі – якщо відстояти свою позицію буде не до снаги – наполягали на тому, аби той фіскал-воєвода обирався в Україні «из тутошных людей». Ті ж пункти, на які покликався уряд Петра І, прагнучи легітимізувати заснування колегії, містилися в протокольному записі розмови дяків Посольського приказу з українською делегацією, яка відбулася під час першої зустрічі сторін у Москві 13 березня 1654 р. Протокол від 13 березня був приблизним записом розмови з українськими послами, довільно складеним приказними дяками для доповіді в Боярській думі. Це був документ для внутрішнього користування, а відтак не мав жодної юридичної сили й ніколи не фігурував поруч із тими матеріалами, що регулювали українсько-російський союз.

      Але хоч протиправність запровадження інституту колегіального правління в Україні була очевидна, це не стало на заваді реформаторським планам російського монарха, для якого насильство в ім’я найвищих, з його точки зору, ідеалів було сенсом будь-якої реформи. Тому спроби Скоропадського консервувати українські політичні реалії впродовж першої половини травня 1722 р., були приречені на невдачу.

      Варто уваги, що запроваджуючи Малоросійську колегію та розпочинаючи тим самим кардинальну реформу державного устрою Гетьманату, російський імператор не до кінця уявляв концепцію майбутнього реформування і, відповідно, прерогативи нової державної структури. Завважмо принагідно, що такий підхід був властивий для Петра І. Він, за влучним висловом його «учениці» й прискіпливої дослідниці Катерини II, «сам не знал, какие законы учредить для государства надобно»[20]. Цю тезу підтверджують численні інструкції та розпорядження, які регламентували діяльність Малоросійської колегії. Скажімо, вперше повноваження нової інституції в найзагальніших рисах було визначено в імператорській грамоті гетьманові Скоропадському від 29 квітня 1722 р.: «со общаго с вами совета и согласия чинить то все, как определено в помянутых Хмелницкаго даговорах вершит правдою и безволокитно» судові справи, подані на апеляцію, та приймати до царської скарбниці «всякие денежные и хлебные доходы»[21]. Докладніше сферу компетенції Малоросійської колегії було визначено в інструкції Сенатові від 16 травня 1722 р. Тут, зокрема, було вказано такі напрями діяльності:

      1) приймати на розгляд і вирішувати судові справи, подані на апеляцію;

      2) встановити розмір і характер оподаткування українського населення та організувати надходження податківіз України до царської скарбниці, стежачи при цьому, щоб збирачі податків «в зборе делали правду»;

      3) із зібраних коштів «с совету гетманскаго» здійснювати традиційні видатки, організувавши належним чином систему обліку та контролю, а також регулярну звітність СКАЧАТЬ