Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції. Віктор Горобець
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції - Віктор Горобець страница 18

СКАЧАТЬ реформи крились в іншому – підвищенні службового статусу брата дружини гетьмана Андрія Марковича, котрий на той час якраз і очолював Глухівську сотню. Але попри підтримку гетьманських намірів з боку царського резидента в Україні стольника Федора Протасьєва та головнокомандуючого російськими військами фельдмаршала Б. Шереметьєва, реалізувати задумане Скоропадському не вдалось і владні претензії Андрія Марковича довелось вдовольнити в інший спосіб – призначивши в 1714 р. на полковництво в Лубенський полк, змістивши з уряду лубенського полковника Василя Савича[34].

      Панорама Глухова.

      Гравюра початку XVIIІ ст.

      Проте якщо кількість полків у Гетьманаті залишалась незмінною, то їхні межі й наповненість сотнями змінювалась практично до самого моменту ліквідації Гетьманату. Скажімо, на початку 1650-х років Ніжинський полк існував у складі близько 20 сотень, а саме: Ніжинської полкової, Веркієвської, Салтиково-Дівицької, Івангородської, Сиволозької, Оленівської, Борзенської, Шаповалівської, Бахмацької, Конотопської, Підлипенської, Батуринської, Новомлинської, Рожественської, Кролевецької, Глухівської. Коли влітку 1663 р. гетьман Брюховецький з політичних міркувань виділив із Ніжинського полку два нових полки, в Ніжинському полку з усім тим залишились все ті ж 20 сотень.

      Причиною стало те, що до сотень, які залишилися в обкраяному територіально Ніжинському полку – Веркієвської, Салтиково-Дівицької, Івангородської, Новомлинської, Борзенської, Шаповалівської, Бахмацької, Конотопської, Батуринської, додали новоутворені сотні – ще дві Ніжинські полкові, Олишівську, Мринську, Прохорівську, Коропську, Воронезьку та Ямпольську. Невдовзі під регімент ніжинського полковника було повернуто й Глухівську сотню[35].

      Доволі тривалою була територіальна тяжба за спірні землі між адміністраціями Миргородського та Полтавського полків, що завершилась лише в 1723 р. Ще тривалішими були територіальні суперечки лубенської та переяславської старшини. Так, наприкінці 1689 р. лубенський полковник Леонтій Свічка, скориставшись напруженими стосунками переяславського полковника Леонтія Полуботка з гетьманом Іваном Мазепою, добився у Москві повернення до складу Пирятинської сотні Лубенського полку земель в районі села Суха Оржиця, які перед тим Полуботок, будучи близьким до гетьмана Івана Самойловича, долучив до полку Переяславського[36]. Утім, здобута Свічкою наприкінці XVII ст. перемога остаточно не розв’язала територіальної суперечки між адміністраціями Переяславського та Лубенського полків. Спори тривали ще довго – навіть у 1760 р. полкова влада обох полків порушувала перед гетьманом питання щодо розмежування територій.

      Вельми часто змінювались адміністративні кордони тих полків Гетьманату, що межували зі Слобожанщиною та Диким Полем. Так, наприклад, слобідській старшині після подій 1708–1709 років удалось відірвати від Гетьманату та долучити до Охтирського слобідського СКАЧАТЬ

<p>34</p>

Лазаревский А. М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины XVII–XVIII вв. / Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца. – К. 11. – К, 1896. – С. 54; Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII – початку XVIII ст. – К., 1959. – С. 196, 202.

<p>35</p>

Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т. 2: Полк Нежинский. – К., 1893. – С. 50.

<p>36</p>

Лазаревский А. М. Свечки // Киевская старина. – 1882. – Т. 3. – № 8. – С. 253.