Культурология. Дмитро Донцов

Чтение книги онлайн.

      «Із яких причин і через кого спустошена земля наша?» – питання, що ставив собі Величко, ставимо тепер і ми по новій Руїні, по страшних літах більшовицького панування на Україні. Козацький літописець бачив Україну, на яку наїхав ворог, з «градами і замками безлюдними», з «полями запустілими, непотрібною лядиною зарослими». Такою бачив її в XІІІ віці Серапіон, коли її звоював «язик немилостив і землю нашу пусту сотвориша, і гради наші пліниша, і церкви святая разориша, і братію нашу убиша, і порабощени от іноплеменник» були ми так, як і за більшовизму.

      Звідки впало це рабство? З яких причин «лицарські сини» обернені – за виразом Шевченка – в «свинопасів» і «хамових синів»? Чому їх, як Навином ворожі народи, обернуто в «дроворубів і водоносів» вибраного племені, в гелотів? Чому і за що звалилися на нас ці апокаліптичні часи? Бо, як і за Серапіона, повинен нас огортати страх «не ради самого бідствія», а «ради вини бідствія, то єсть гріхів».

      Дослідити «вину бідствія», що впало на нас – мета цієї книги.

      Ця книга є дальший розвиток писаного мною в попередні роки. В творах: «Модерне москвофільство», «З приводу одної єресі», «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», «Націоналізм», «Політика принципіальна і опортуністична» тощо, намагався я вирвати українську думку з пут сателітства, ворожого великим гаслам, на шлях сепаратизму, окремішності, що вів до власних цілей, висував вимогу атрофованого у нас майже духу комбативності, що його заступив у нашій інтелігенції ідеал «сірої буденної праці», защепленої вихолощеним марксизмом, капітулянтською драгоманівщиною і галицьким «реалізмом».

      Ідеї цієї книги – засадничо інакші від ідей демократії, класократії або націократії.

      Ці останні рвуть з духом нашої давнини – як драгоманівці, висуваючи гасла інтернаціональної демократії, марксизму, прудонізму чи соціалістичного російського народництва (Маркс, Лавров, Чернишевський і інші); намагаються погодити свій «націоналізм» з ідеями Грушевського і Драгоманова, з ідеями західноєвропейського парламентаризму («Націократія») або, як консерватисти, тримаються інтернаціонально-демократичних ідей «братерства народів» (програма «союзу трьох Русей»), далеких нашій історичній давнині. Їм протиставляю ідею ієрархізованої суспільності.

      Відмінна є й ідея цієї книги про провідну верству. Базою творення цієї верстви є для мене не мітичний «демос», не маса (демократія), ані той чи інший клас («класократія»), ані партійно-політична програма (націократична монопартія), лише – каста «луччих людей», як каста, оперта на чужій всім згаданим течіям засаді суворого добору й чистки, на засаді персональної моральної якості. Репрезентувати націю має, на думку цієї книги, не «трудова інтелігенція», не клас хліборобів, не монопартія, лише окрема верства «луччих людей». Ні демократія, ні класократія, ні націократія, лише аристократія, каста ліпших людей.

      Під кастою розумію тут не щось подібне до замкнених каст Індії, лише щось інше. Під правлячою кастою, під «аристократією» розумію щось подібне до ордену, окрему положенням у суспільстві й духом верству «луччих людей», як їх звала наша старовина, верству, яка поповнялася б вихідцями станів суспільства СКАЧАТЬ