Дракула. Брем Стокер

Чтение книги онлайн.

      17 червня. Сьогодні вранці, сидячи скраю ліжка і перебуваючи у болісних роздумах, я почув за вікном ляскання батогів, тупіт і цокання кінських копит; ці звуки доносилися з каменистої дороги, що вела до подвір’я замку. Зрадівши, я поспішив до вікна і побачив, як до нього в’їжджали дві великі фіри, кожна з яких була запряжена восьмериком дужих коней, а кожну пару поганяв словак у крислатому капелюсі, брудному кожусі, підперезаному величезним цвяхованим ременем, і високих чоботях. Я майнув до дверей, збираючись зійти вниз і хоч якось спробувати дістатися до приїжджих через велику залу, бо я гадав, що її можуть спеціально для них відчинити. Але й там на мене також чекало потрясіння: двері були міцно замкнуто ззовні.

      Тоді я підбіг до вікна і став їм кричати. Забачивши мене, вони почали отетеріло тицяти пальцями і витріщатися, але тут до них підійшов циганський «отаман» і сказав словакам щось таке, що вельми їх розвеселило, і вони почали реготати. Після цього вони навіть поглянути в мій бік не бажали, ігноруючи всі мої зусилля привернути їхню увагу, жалісні зойки і відчайдушні благання. Вони вперто мене не помічали. У фірах містилися великі квадратні ящики з ручками із товстої вірьовки; вони були порожні, судячи з тої легкості, з якою словаки переміщали їх, і з того лункого звуку, який чувся щоразу, коли вони об щось зачіпалися. Після того, як ці ящики розвантажили і склали великим штабелем у кутку подвір’я, цигани розплатилися зі словаками, ті поплювали на гроші – щоб ті не переводилися – і ліниво почвалали кожен до своєї пари коней. Невдовзі ляскання батогів поступово стихло вдалині.