Дракула. Брем Стокер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Мимоволі очі мої розплющилися, і я побачив, як своєю дужою рукою він схопив красуню за тендітну шию і з неймовірною силою відтягнув її від мене; вона нестямно клацала своїми білими зубами, блакитні очі її спотворилися від люті, а бліді щоки пашіли нестримною пристрастю. Але ж граф! Ніколи в житті не міг уявити я такої несамовитої люті, навіть у чортів із пекла. Його очі буквально палали вогнем. Червоний відблиск його навівав такий страх, наче то був вогонь, що горів у самісінькому пеклі. Обличчя графа стало мертвотно блідим, його лінії зробилися прямими і виразними, як дротини; товсті надбрівні дуги, що майже збігалися над переніссям, були тепер схожими на важкий брусок розпеченого металу. Різким порухом руки він відкинув жінку від мене, а потім зробив рух у бік інших двох так, наче відганяв їх; це був той самий царствений жест, яким він раніше зупинив і прогнав вовків. Він сказав тихо, майже пошепки, але так, що звук його голосу ножем розрізав повітря і лунко забринів по всій кімнаті:

      – Не смійте торкатися його – жодна з вас! Як можете ви навіть дивитися в його бік, коли я це заборонив? Геть, кажу вам! Цей чоловік належить мені! Остерігайтеся чіпати його, інакше матимете справу зі мною!

      Красуня із золотавим волоссям розпусно-кокетливо розсміялася і, обернувшись у бік графа, відповіла:

      – Ви ж самі ніколи не кохали; од вас кохання не дочекаєшся!

      Тут озвалися й інші дві жінки, і такий похмурий, грубий і бездушний сміх залунав у кімнаті, що я ледь не знепритомнів, зачувши його; це було схоже на гиготіння якихось відьом. Граф уважно придивився до мого обличчя, а потім обернувся і мовив тихим шепотом:

      – Ні, я теж можу кохати, і ви в минулому мали змогу в цьому переконатися. Правда ж? Гаразд, я обіцяю вам, що коли розберуся з ним сам, то ви зможете цілувати його, скільки вам заманеться. А тепер ідіть собі геть, ідіть! Я мушу розбудити його, бо нам ще треба виконати деяку роботу.

      – Нам що, нічого сьогодні не перепаде? – запитала одна з жінок і, тихо розсміявшись, вказала на мішок, який граф приніс із собою і кинув на підлогу і який ворушився, наче у ньому була якась жива істота. Граф ствердно кивнув головою. Одна з молодиць підскочила до мішка і розкрила його. Якщо мене не зраджують власні вуха, то я почув, як хтось судорожно вхопив ротом повітря і тихенько заскиглив, наче всередині мішка знаходилася напівзадушена дитина. Жінки скупчилися довкола, і від страху у мене перехопило подих; але молодиці хутенько зникли, прихопивши з собою цей жахливий мішок. Поруч з ними не було жодних дверей, вони не могли пройти повз мене непоміченими. Здавалося, вони просто розчинилися у місячних променях і зникли у вікні, бо зовні на якусь мить з’явилися їхні розмиті силуети, а потім остаточно щезли, розтанувши в темряві.

      Від невимовного жаху я просто заціпенів і знепритомнів.

      Розділ IV

Щоденник Джонатана Харкера(продовження)

      Прокинувся я у своєму ліжку. Не знаю, як я в ньому опинився; напевне, заснув і мене приніс сюди СКАЧАТЬ