Дев’ять кроків назустріч вітру. Михайло Івасько

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хлопець із чорним чубом і маленькими голубими очима. Він дивився на Анну дивним загіпнотизованим поглядом, навіть не моргаючи. Був одягнений у клітчасту сорочку, джинси і кросівки «Nike».

      Вона чомусь спочатку теж розгубилась, і молоді люди певний час ніяково стояли в тиші.

      – Підходьте, не соромтесь, – нарешті підштовхнула дівчина гостя.

      – Доброго вечора, – невпевнено промовив Бенедикт. – Це пансіонат пані Ярини?

      – Доброго… Так, це він… Райський куточок у пекельному місті…

      Бенедикт усміхнувся. На райський куточок цей пансіонат аж ніяк не змахував, але увагу одразу привернув старий сервант, у якому були поскладані десятки книжок.

      – Любите книжки?

      – Е-е… Так а хто ж їх не любить?

      – Ну, той, хто не читає, – відповіла Анна.

      Бенедикт знову усміхнувся.

      Дівчина повела далі:

      – Ви хочете зняти кімнату?

      – Власне, так. Я дзвонив до пані Ярини і домовився з нею про оренду кімнати на півроку… Вона вас не попереджала?

      – Так-так… Звісно, попереджала… – пробурмотіла Анна. Дівчина трохи розгубилась – почала шукати на столі порожній бланк для нового жильця. Вийшло трохи незграбно – на підлогу впав її кросворд.

      – Я підніму, – зреагував Бенедикт. Коли хлопець підняв газету, йому в очі одразу кинулось запитання, на яке він знав відповідь. – Анна.

      – Що? – не зрозуміла дівчина.

      – Тридцять чотири по вертикалі – Анна, – промовив хлопець, простягаючи дівчині кросворд. – Ім’я головної героїні в другому романі Льва Толстого… Чотири літери… Анна… Власне, Анна Кареніна.

      – Ох, ви про це, – мовила Анна. – Я подумала, що ви екстрасенс і відгадали моє ім’я.

      Хлопець укотре усміхнувся.

      – А я Бенедикт. Дуже приємно.

      – Взаємно.

      Кілька секунд вони обмінювались мовчазними усмішками.

      Згодом про цю зустріч Анна розповідатиме: «У пансіонат, де я підробляла, прийшов дивний хлопчина», а Бенедикт розповідатиме: «Мені одразу запали в душу її красиві очі». Справді, вони видавались йому двома шматочками льоду, але не через те, що випромінювали холод, а через те, що були світлими, мов дві засніжені верхівки кам’янистих гір. Сірі, ледь не до білизни.

      Безперечно, Анна була красивою дівчиною: довге чорне волосся; маленький милий носик; сяюча посмішка, яка безумовно схилить до себе кожного. Але Бенедикту чомусь одразу найбільше сподобались її очі.

      Він нізащо б не насмілився підійти і познайомитися з такою дівчиною на вулиці.

      Для них обох ця зустріч стане найособливішою.

      – Ну що ж, Бенедикте… Ви маєте заплатити за шість місяців проживання?

      – Так, звичайно.

      Хлопець потягнувся до рюкзака. Почалася звична процедура заселення нового жильця. Анна віддала Бенедикту ключі від його СКАЧАТЬ