Дев’ять кроків назустріч вітру. Михайло Івасько

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ маю, – усміхнувся Бенедикт. – Музика… Поезія… І скажу дещо банальне – люди.

      – Люди?

      – Ну, так… Люди – дуже дивні створіння… Всі різні. Всі зі своїми таємницями. Всіх потрібно розгадувати. А це доволі цікаво.

      – А читати любиш? – спитав Любомир.

      – Звісно, люблю… Це не люблять лише ті, хто цього не робить, ге? – знову усміхнувся Бенедикт. Його завжди дивував сам факт таких запитань. Йому це здавалось рівнозначним до запитань «ти любиш дихати?», «любиш смак води?».

      – Ти, до речі, можеш брати будь-яку з цих книжок. Тільки не забудь покласти назад, бо Ярина має список, де всі записані. І якщо котрась пропаде – вона всіх нас приб’є… – прошепотіла на вухо Бенедиктові Єва.

      – О, дякую, це дуже класно, – мовив Бенедикт, іскристим поглядом дивлячись на полиці з книжками. Для нього це був неабиякий скарб і джерело натхнення.

      Знайомство протривало майже годину. Бенедикт обговорив з Любомиром кілька книжок, які вони обоє читали; порозмовляв з Євою про її малюнки, які вона чомусь іще не наважилась йому показати; трохи поговорили на спільні теми.

      Хлопця найбільше вразило те, що спілкування було дуже простим, ніби він був знайомий з цими людьми все життя. Це якось додавало впевненості у тому, що він там, де має бути. Що він з тими людьми, які повинні бути навколо нього. Хоча це можна назвати приємним додатком до життя в пансіонатах. Тут або покинуті, або неординарні, або вільні люди. Ось чому й спілкування з ними вільне.

      Після всього хлопець взяв одну книжку з полиці і вирушив до себе в кімнату. Там він запримітив недописаний вірш. Бенедикт сів на стільчик і взявся дописувати. Згадав стрибки з моста, спілкування з Анною, згадав емоції, які вкладав у вірш на початку. Та не міг сконцентруватись. Тепер його переповнювали інші відчуття.

      Він перегорнув сторінку зошита і почав писати вірш, присвячений мешканцям цього пансіонату. Він написав вірш про людські долі. Про віру в краще. Про незламність. Про те, що вибір лише за нами – щось красиве і світле можна побачити навіть у найтемніших речах.

      У одної жіночки

      Були милі три дитяти.

      Для усіх богатирі,

      А для неї янголяти.

      Один янгол десь загинув,

      На війні, здається,

      Усі думали – заплаче,

      А вона сміється.

      Другий янгол свої крила

      Малій дівчинці віддав,

      Жінка знову не тужила,

      Син когось урятував.

      «Що мені тужити? – каже. —

      Я молюсь за них,

      Два сини герої в мене,

      Не буває лих».

      Лихо визнала тоді,

      Коли третій син

      Попрощався у воді,

      Бо не знав краси.

      Лихо визнала, о так,

      Але не тужила.

      Красу бачила в усьому,

      Бо нею світила.

      Наступні тижні для Бенедикта були просто казковими. Він не міг повірити, що, лише раз ризикнувши, добився такого життя, СКАЧАТЬ