Дев’ять кроків назустріч вітру. Михайло Івасько

Чтение книги онлайн.

      За півгодини підлітки сиділи у великому дерев’яному човні, до якого прив’язали повітряні кульки, і пливли за хвилями кудись, куди веде річка. Все це спланував Макс, бо коли компанія пройшла вздовж берега до довгого бетонного причалу, там уже стояв якийсь чоловік з наготованим для дітей човном.

      – Максиме, тільки обережно, зрозумів? – мовив власник човна. – Коли поплаваєте, прив’яжеш його до цього кільця… І не забудь замкнути на замок, добре? Ключі віддаси потім!

      – Добре! Звичайно! Все зроблю, не переймайтесь! Дякуємо!

      Бенедикт одразу зрозумів, що Макс – серце цієї компанії. Він багато говорив, влучно жартував і був абсолютно без комплексів.

      А крім цього, того дня Бенедикт зрозумів ще дещо: як це – бути в компанії друзів. Вони пливли у тому човні, немов на якомусь острівку, що належав тільки їм. До бортів човна прикріпили повітряні кульки, через що здавалося, що він не пливе, а летить. У воді відбивалось небо, і це тільки додавало казкового настрою.

      – Ну що? Бажаєте музики? – запитав Пилип і, не чекаючи відповіді, потягнувся в глибину пакета, котрого ніс.

      Човен уже відпливав від причалу. Макс веслував, та, коли човен знайшов хвилі, хлопець поклав весло в човен, і вони продовжили свою повільну подорож.

      – А хто хоче випити? – засміявся Макс і потягся до іншого пакету. За секунду він дістав кожному по банці пива.

      Бенедикт дещо засоромився, бо ніколи ще не пив алкоголю, проте не відмовлявся – нове життя, нові правила. І до того ж йому сподобався стан легкого сп’яніння, в який він потрапив того дня.

      – Що вмикати, Ань? – вовтузився біля портативної колонки і свого телефону Пилип. – Як завжди, Бастіла?[7]

      – Можна, – усміхнулась Анна, і за секунду зазвучала хороша музика.

      Бенедикт ніколи не чув про цю групу, та, почувши перші ноти, зрозумів – вона йому теж до душі.

      – То вип’ємо за прекрасну Анну і за її Янгола Хоронителя! Щоб він завжди тебе охороняв і піклувався, коли це не можемо робити ми! – урочисто мовив Макс, усі закричали «ура» та «вітаю» і випили.

      Музика була божественною. Анна сиділа поряд із Лізою і сяяла від щастя.