Дев’ять кроків назустріч вітру. Михайло Івасько
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Дев’ять кроків назустріч вітру - Михайло Івасько страница 16
Название: Дев’ять кроків назустріч вітру
Автор: Михайло Івасько
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-617-12-0983-1,978-617-12-0980-0,978-617-12-0845-2
isbn:
– Ну все, припиніть. Скільки людей – стільки й вірних думок, як прожити своє життя, – озвалась нарешті Анна. – Краще скупаймось!
В усмішках п’ятьох підлітків відбивалося яскраве сонце тодішнього дня. Вони стрибали з човна у воду – і це їх окриляло. Хлюпали одне на одного водою – і це робило їх щасливими. Вони сміялись мов навіжені – і їм заздрив весь світ.
Не купався лише Пилип, який сидів на човні у своїй спортивній блузці й керував музикою. Хоча всі бачили, що він не нудьгував – після четвертої банки пива хлопець відчайдушно наспівував пісні, а на деяких моментах не міг стриматись і витанцьовував на човні запальні танці.
– Тобі теж треба ходити на уроки танців! – сміявся з нього Макс.
– Твої викладачі тільки зіпсують мій талант! – відповідав Пилип і «нарізав» далі.
Бенедикта потішив той факт, що Ліза тепер його абсолютно не соромилася, як то було в перший день їхнього знайомства. А це означало лише одне – вона приймає його.
Вони всі його приймали. Це в нього викликало легкий подив і любов до життя.
Коли купання завершилось, Макс запропонував усім повернутись до причалу, прив’язати човен і піти «кудись у центр» і там іще розважитись. Усі були не проти, та от Анна запропонувала Бенедикту пройтись до причалу по набережній. Той не відмовився.
Вийшли вони на берег абсолютно мокрі, бо купались в одязі, проте абсолютно щасливі. Бенедикту подобалось дивитись на Анну, а їй – на нього. З волосся й одягу капало, а зверху припікало гаряче сонце.
– Нічого, поки прийдемо, все висохне, – промовила Анна.
– Ви там не затримуйтеся! – кричав із човна Макс.
Бенедикт крикнув, що не будуть.
– У тебе прекрасні друзі, – признався Бенедикт, дивлячись, як удалині, посеред річки, вони пливуть у бік причалу.
Вони йшли по набережній алеї, мокрі й босі, бо взуття залишилось у човні. Інколи перехожі кидали на них здивовані погляди, але їм було начхати.
– Ти їм теж дуже сподобався, Бенедикте, – промовила Анна. – Пилип далеко не перед кожним ось так скаженіє. Думаю, ще трохи – і він не засоромиться перед тобою скинути свою кофту.
Хлопець засміявся.
– А ти як думаєш? – раптом почав Бенедикт і чомусь зупинився. Дівчина зупинилась біля нього. – Потрібно мати мету в житті?
– Знаєш, це справа кожного – на що витратити своє життя. Проте грішно, якщо в тебе є якісь мрії, а ти їх ігноруєш і переконуєш себе, що їх нема. Ти ж по-справжньому не будеш насолоджуватись моментами, якщо там, у твоїй душі, плаче якась заповітна мрія, навіть якщо ти житимеш насиченим життям.
Бенедикта знову вразили слова дівчини. Вона говорила все, що він відчував. У нього було враження, що вони знайомі сто років і вона знає його краще, ніж він сам.
– А також я думаю, Бенедикте, – продовжила Анна, – що всі найкращі моменти треба з кимось ділити. Вони порожні, якщо їх проживаєш у самотності. З цього виходить, що для мене найголовніше СКАЧАТЬ