Дев’ять кроків назустріч вітру. Михайло Івасько
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Дев’ять кроків назустріч вітру - Михайло Івасько страница 10
Название: Дев’ять кроків назустріч вітру
Автор: Михайло Івасько
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-617-12-0983-1,978-617-12-0980-0,978-617-12-0845-2
isbn:
– Ну що ж… Тоді на рахунок три… Один, два… – відраховував джампер. – Три!
Бенедикт відштовхнувся від краю моста, відпустив перила, стрибнув… і йому це нагадало ковток джерельної води в спекотний день. Світу навколо нього не було. Був тільки він, падіння, його емоції й адреналін. Вітер дув у його обличчя, з вуст ринув крик, якого він навіть не чув, а в душі робився якийсь переворот. Якийсь шалений вибух.
Бенедикт був щасливим, бо нічого в той момент не було важливим, крім емоцій, які він зараз проживав. Абсолютно нічого.
Усе це тривало вічність. А потім ривок – світ знову з’явився, а відчуття свободи знову віддалялося і віддалялося. Ніби він пірнув у неї, а коли падіння закінчилось, почав виринати.
Саме так хлопець хотів прожити своє життя. Ніби це одне довге падіння з моста.
– Ну як? – допитувалась Анна, коли хлопця підняли на міст.
Він був сам не свій, його досі тримало неймовірне відчуття (ейфорії? щастя? страху?). Люди навкруги сміялись, досвідчені скакуни з розумінням дивились на нього, а Лізі й Анні не терпілось і собі це пережити.
– Ну як тобі? Страшно? Ти так кричав! – усе допитувалась дівчина.
– Я… Це… Це неймовірно! – нарешті видушив із себе якісь слова Бенедикт.
У погляді Анни читалися розуміння і шалена цікавість. Дівчина одразу кинулась впрошувати Лізу, щоб та поступилась чергою і вона змогла стрибнути наступною. Ліза трохи сумнівалась, бо їй теж кортіло пережити те «неймовірне», про яке казав Бенедикт, та все ж таки вона погодилась, і наступною стрибнула Анна.
– Дякую! – сказала вона подрузі й одразу поспішила до хлопців, щоб ті прикріпили до неї спорядження.
– Справді все так класно? – спитала Ліза Бенедикта.
– Неабияк, – кивнув хлопець.
– Це було круто!
– Ми це зробили! Я не вірю, що ми це зробили!
– Ми так кричали! Це було так класно!
Ліза, Анна і Бенедикт відходили від моста і ділились враженнями про свій вчинок. Усі були на емоціях, щасливі і з усмішками на обличчі.
– Дякую вам, що провели до моста, – сказав Бенедикт, – і розділили такий хороший момент.
– Нема за що, – усміхнулась Анна. – Повір, ми теж були раді з тобою поспілкуватись і все це пережити.
Трійця зупинилась на роздоріжжі: одна з доріг вела дівчат до домівок, а друга – Бенедикта до автобусної зупинки.
– Це для мене справді щось незвичайне, – признався хлопець. – Ще два дні тому я про таке й мріяти не міг. Не повірив би, що зроблю таке!
Дівчата засміялись.
– Ну, тепер знаєш, що це зовсім не страшно, – промовила Ліза.
– До зустрічі, Бенедикте, – сказала Анна. – Я нечасто буваю в пансіонаті, але коли там буду наступного разу, обов’язково СКАЧАТЬ